Фруктова алея

Хто дерево посадить – той увічнить
Про себе пам’ять! Хай росте собі.
І кроною сягне глибин космічних,
А корені вростуть аж у глибінь.

Посадиш сотню – то стократ увічниш,
І буде людям затишок і тінь.
Дерева – мов зв’язок із потойбіччям,
Антени, що торкають височінь.

Минуть роки, алея кучерява
Здивує цвітом, принесе плоди.
Отак же розквітає і держава,
Роки проживши відчаю й біди.

У хлопців мрій – широкі океани,
Алея їхня шелестить гіллям.
Дерева вільні – в них нема кайданів,
В них сонце й небо, і своя земля.

Природа – то і втіха, і натхнення,
В житті – мільйони радощів, принад.
І хай потішить диво те зелене,
Хай виростає для нащадків сад.

І наша Україна – то розкішний,
Палац, де різних тисячі скарбів.
І глечики мальовані з Опішні,
І пісня, що народжена в журбі,

Щедрівка, що весь світ її співає,
І петриківки неземна краса.
І плетиво майстерне короваю,
І сила в геніальних голосах.

Якби ще трохи правди і свободи,
Якби ще справедливість для людей.
Тому й через майдани перебродить
До щастя покоління молоде.

В природі так: сильніший переможе,
Кому достатньо сонця і дощів.
А між людей слід бути насторожі,
Бо підлий може збавити душі.

Бо не готовий в чесному двобої
Помірятися силою, проте
Він підло з-під поли дістане зброю
І щастя перекреслить золоте.

У тиші березневий свіжий вітер
Торкається холодного чола…
Дерева вже готуються до цвіту,
Тільки поглянь – алея підросла!

Алея вродить вишні і черешні,
І зграйка прибіжить малих хлоп’ят.
Гілля сягне ясних небес безмежних,
Де ті, кому назавжди 25.

Повідомити про помилку