Із Надтрубіжжя

Над Трубежем встають світанки кольорові,
Тумани білі розтають удалині.
І зграя ангелів із крилами шовковими
Пливе у вічність у небесному човні.

Поля пустіють. З них давно звезли вже збіжжя,
І плине хмар між блискавками караван.
В човні – юнак, він звідси родом, з Надтрубіжжя,
Між пір’я в нього ще сліди глибоких ран.

Його Майдан зробив серйозним і дорослим,
Та він мовчав, щоб не майнула й тінь турбот.
У них є ціль, вони рушають не наосліп,
Він патріот. Його і звали – Патріот!

А як питали рідні, чом він пахне димом,
Казав, що з друзями був десь біля багать.
– А ти приїдеш? – все запитував очима
Й тулився лагідно маленький зовсім брат.

Після майдану вже загоїлися рани,
А тут біда прийшла до Криму! Ще й Донбас!
– Я мушу діяти! Чекай мене, кохана!
Ще буде щастя для народу і для нас!

Слов’янськ ( не СлАвінск!) вирував, і хто ті люди?
Топтали прапор, одержимі в тому злі.
Буває, страшно від картин страшного суду,
Але виходить часом пекло із землі.

Вони ще юні! Той порив такий був щирий,
І захищати рідний край – висока ціль.
І де їм знати: стерегтися треба виру,
Коли вже раптом опинився у ріці.

Шуміли сторожко прадавні очерети,
Трубіж ревів, щоб аж почув його Торець.
А телефон в чужих руках аж рвався: “Де ти?”
Кати-кати! Невже ви зовсім без сердець?

Над Трубежем встають світанки кольорові,
Кущ бовваніє вдалині, немов пірат.
А над водою чути шелест крил шовкових,
І жде малий, коли ж приїде любий брат.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка