Кримська душа

Як тішить душу моря теплий бриз,
Купає сонце промені шовкові,
А там йому високий кипарис
Тримає вже рушник напоготові.

Гучні цикади – чи ж то сплять коли?
Чи мають, може, особливі чари?
Гайнути в степ, багаття запалить,
І заспівати пісню під гітару.

Крим – то душа! Широкий сакський степ,
І виноградників зелене руно.
Мабуть, такий вродився він естет,
Тому про все звучали пружні струни.

Життя пропонувало стільки див:
Поглинуло його велике місто
Для себе стільки знань нових відкрив,
І став уже умілим програмістом.

У морі Інтернету залюбки
Чіткі орієнтири відшукає.
У нього друзів! Затишно з таким,
Не з тих він, що то осторонь, то скраю.

Крим був далеко, але завжди з ним.
Чи ж то чекав такого злого жарту?
З Майдану повертався сам-один,
І тут його чужа спинила варта.

У документах значилося: Крим.
«Майдановец?» Ох, як же били люто!
Немає свідків темної пори,
Холонув грудень, переляком скутий.

Пропахлий димом – чути: звідти він.
Напівживого кинули на горе.
Шуміли хвилі. Народився грім
У хмарі, що вставала понад морем.

Він дарував усім тепло душі.
Гріхів не чув ніяких за собою.
Тонка струна. Вже сонце на межі…
Іще почути б лагідність прибою.

Послухати житомирські ліси,
Де птахи – то ж співці непересічні!
Горів, але казав з останніх сил:
“Усе мине, а музика – то вічне!”

Повідомити про помилку