Найміцніша броня

Барикади, пости – а учора жили, як сусіди,
І одна територія, Прапор, історія, Гімн.
І в родинах було, зазвичай, тихе щастя і біди,
А тепер – своя правда, і треба знайти ворогів.

Та зійшлися б на віче, та мудрих послухали б мирно,
І не крилися в закутках темних, мов люті вовки.
Треба бути смиренним, як Біблія вчить, а не смирним,
І тоді б не людей – тільки зерно мололи віки.

Темний шлях на Гостомель – і вогнища. Десь там столиця.
А відступлять – то знов буде литися праведна кров.
Тільки місяць байдужий висить в небесах блідолиций,
Та нуртує під кригою втомлений часом Дніпро.

Кожен вибір зробив. Кожен страх подолав, і віднині
І себе переміг у собі вже назавжди в ці дні.
Боягузи підступно вкорочують віку людині,
Для не здатних любити дорогу освітлює гнів.

Ті накази вбивати не знайдуть, либонь на папері,
І від грошей брудних чи щасливою стала рідня?
Добрий хлопець. Робота його – це броньовані двері,
Та права і законність для всіх – то найкраща броня.

Повертався додому, змінившись, пропахлий димами.
Знав: удома чекають, там затишок, щастя. Там син.
Та у мирному місті зустрітися можна з вовками…
А навколо – нікого. І помочі в кого просить?

Так гуртом на одного – і били жорстоко і люто,
А за що – і не знають. І звідки жорстокість така?
Буде слава колись, і злітатимуть в небо салюти.
І нестимуть на диво поглянуть дітей на руках!

Його усміх із неба засяє промінчиком ніжним,
Упаде він у повні озерця щасливих зіниць.
Хтось розкаже з трибуни, напевно, про кроки успішні,
І стоятимуть поруч і діти полеглих, і вбивць.

Непокаране зло – мов бацила, їй дай тільки волю!
Причаїлось. Притихло. Сховалось. Пильнуймо щодня!
Щоб ніхто не зламав наше щастя і кожного долю,
Наша пам’ять про Сотню – для всіх найміцніша броня.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка