Пахли деревом руки столяра

Пахнуть деревом руки столяра,
Руно сиплеться золоте.
Кожне дерево – це історія,
Бо десятки років росте.

Стовбури не бувають мертвими –
У будівлях вони – живі.
Залишивши листки конвертами
У лісах у густій траві.

Пахли деревом руки столяра,
А він вирушив на Майдан.
Засипав він усіх докорами,
Що їм ближчий, мабуть, диван.

“Що ж тут зміниться, як сидітимуть
По домівках отак усі?
Ми ж країну будуємо дітям:
Якщо хочеш врожаю – сій!”

“На Майдані така енергія,
Там зібрався найкращий люд!” –
Там невтомно бруківку вергали,
Там зійшлися любов і лють!

Мотивацію мають сторони:
В тих добро для людей, в тих – мста.
Наш одвіку народ нескорений,
Таж стояли на смерть міста.

Він у куртці був фіолетовий,
Мов розквітлий бузковий кущ.
А з сиренами вже карети
Через Київ летять чимдуж.

А щити враз ставали решетом:
Що ж те дерево? То не сталь!
Перемовин чекали: де вже там,
Як повсюди народ повстав!

Рятував він тяжких поранених,
Хоч би винести в укриття!
Чи запахне ще стружками пряними
Хоч миттєвість його життя?

Чи ж то вистачить нам кирилиці,
Чи сплетуться слова, мов плющ?
Куля влучила у потилицю
І осипавсь бузковий кущ…

Пахли попелом руки столяра,
Добудують усе живі,
Ждуть конверти нової історії
У лісах у густій траві.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка