Соколина зграя
У Сокільниках родина соколина,
очі в сокола сміливі і зіркі.
А навколо стигнуть сонячні світлини,
Жебонять потічки говіркі.
Сокіл гордий – він змарніє скутим,
Воля – то безмежні небеса!
До гнізда стебельце ніс чи прутик:
Затишок хай буде і краса.
У людини серце ще зіркіше:
Бачить крізь століття глибину.
Воля – в цифрах, фактах і у віршах –
Задокументовано війну!
Воювали з мовою й героями,
З прапором, тризубом – дикий шал!
У шкільних підручниках історія –
То без правди, аж болить душа!
Сокіл – дарував хвилини радості,
Понад Крим його розкішний лет!
Тільки бачить – стільки всюди заздрісних,
І давно націливсь арбалет!
А коли вся зграя соколина
Рушила в тривожний той політ,
Він тоді не думав і хвилини –
Буде вільним соколиний рід!
А було у небі небезпечно,
Всі ж бо – під прицілами рушниць.
Чорний дим сідав на голі плечі,
На блискучі маківки дзвіниць.
Снайпери – ті знають, як стріляти,
Очі соколині – їхня ціль.
Але хто вродився вже крилатим,
Той перемагає лютий біль.
Кілька днів спочив – і знов до бою,
І своє підставити крило.
Ладен затулити всіх собою,
Поділитись крихтою й теплом.
А коли була така безвихідь,
Що уже ні співів, ані сну.
Він просив молитися, щоб лихо
Не змогло кордон той перетнуть.
І молились доньки аж до рання,
І почули, певно, угорі.
Барикада то була остання,
Де зійшлися правда й чорний гріх.
Куля пробива бронежилети, –
Не уник усе-таки біди.
Сокола рятують тільки злети.
Він злетів. У небо. Назавжди.
У Сокільниках родина соколина
Вистигає стежка у траві.
Плине річка, плине вдалеч, плине.
Пір’я соколине у крові…
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
