Усміхнений романтик

Кому – ідеї, іншим – діаманти,
Хтось любить ніч, хтось далеч голубу.
На світі жив умсміхнений романтик,
Учителем від Бога, кажуть, був.

Водив дітей повсюди у походи,
Показував усі дива земні.
Яка ж то насолода – на природі
Засмажити на пробу цвіркунів!

В історії хотів усе збагнути,
Пройшов стежки від Криму до Карпат.
І твердо знав: коли усе забути,
Відкине нас на сотні літ назад.

Рух до Європи – то для нас спасіння,
Бо часто потрапляємо під прес.
Вкраїна – це не вічні голосіння,
Це люди, це наука, це прогрес.

Бунтарська вдача, то, мабуть, у спадок,
Репресій жорна не зламали вісь.
З любов’ю в серці виростав нащадок,
І навіть іменини переніс.

Для нього це настільки світла дата,
(Хай буде він взірцем для молодих!)
Що знали: народився двадцять п’ятого,
Та святкував з країною завжди.

У нього наче і душа світилась,
І навіть темний одяг не носив.
Відстоював він правду й справедливість,
Щоб більше стало щастя і краси.

Він стільки сили віддавав для школи,
Тому одразу рушив на Майдан.
Казав: “Або тепер, або ніколи!
Відступимо – то буде всім біда”.

Буває, що й для світлої людини
Хвилина раптом випаде гірка.
Пораненого, мов свою дитину,
Під обстрілами виніс на руках.

В журналі доля виведе “відмінно”,
За шлях, що лине в далеч голубу.
Пробила куля паспорт України,
Що в нього біля серця завжди був.

Він не надбав, звичайно, діамантів,
Зламали в древа роду тільки віть.
І досі нам усміхнений романтик
Заповідає: “Ви ж не відступіть!”

Повідомити про помилку