Вже й крига зникала на сонці

Опубліковано в Проза і поезія

Вже й крига зникала на сонці

Вже й крига зникала на сонці
І танув із снігу курган,
Із Жмеринки їхали хлопці,
Мої земляки, на Майдан.

На серці у мами тривога:
– Куди ж ти поїдеш, дитино?
– Матусе, я вірю у Бога
І в долю всієї Вкраїни.

От-от перемога за нами
І будемо жити, як люди.
За це ж ми боролись віками,
За це ми боротися будем.

Реве Дніпр широкий, не радий,
Бо кров людська ріками ллється,
Стоять який день барикади,
А снайпер безжально сміється.

Прибули вони не за гроші,
Їх кликала ненька-Вкраїна.
Зайняли місця на сторожі,
А вороги дихали в спину.

Морози чи дощ – не зважають,
Бо всі вони – справжні герої!
Не лиш на словах захищають,
А справді готові до бою.

Не мала спокою дружина,
Молилася день і ніч мати
За нього: за батька і сина,
і за чоловіка, й за брата.

Роздався дзвінок неспокійно:
– Скоріше додому вертай.
– Ось-ось повернусь. Неодмінно…
На нас наступають! Бувай!..

Минає вже друга година…
А в слухавці сумно лунають
Лиш довгі гудки без упину…
Тривога і сум серце крають.

– Скажи щось, я прошу, благаю…
– Так… ви мати, чи може дружина?
Із болем в душі співчуваю…
Снайперська куля. У спину…

На мить все життя зупинилось.
Не прийде він більше до хати.
Те серце, що радісно билось,
Не буде любити й кохати.

Голубко, не плач, не журися…
Він справжній герой України!
Вкраїно моя! Подивися
На свого славетного сина!

Вже й зникла та крига на сонці,
Розтанули з снігу кургани,
Привезли у Жмеринку хлопців –
Славетних Героїв Майдану!

Вони повернуться з весною,
Із сонечком прийдуть до хати.
Країна, повита журбою,
Їх вічно буде пам’ятати!

За неї вони помирали,
За рідну, кохану руїну…
Красу її, чисту й безцінну,
І мову її солов’їну.

Щоб ми, наші діти й онуки
Життя у достатку прожили,
Не брав нас ніхто на поруки,
Щоб ми цим життям дорожили.

А ви, вороги-недолюди,
За це не подумали й разу!
Звичайні трудилися люди
На ті золоті унітази.

Мої земляки умирали,
А ви сидите у хоромах.
Злочинцям і канібалам
Не в Раду, а в пекло дорога.

Автор: Альона Кабалюк

Споріднені та схожі сторінки:

Посвіти, мій Герою… Присвята Роману Гурику Посвіти, мій Герою, скоріш посвіти В ці, закутані в морок, холодні світи, Де розстріляна Воля в бруківку вросла, Де для...
Очі твої – судді Присвята Михайлу Жизневському У нього ще не виросли і вуса. Ще зовсім хлопчик – світлий, білолиций… Пробач нас, друже, юний білорусе, За наглу ...
Єдина роль Присвята Сергію Нігояну Колись були б гучні овації, І сцена, й квіти, і гастролі. Та не дописано абзацу Найпершої складної ролі. Як пролунав ...
На мосту закоханих Присвята Анатолію Корнееву До чого доторкнеться, те й росте, І огірки плетуться аж до неба, В житті у нього правило просте - Для всіх прожити ...
Нащадок кошового Присвята Андрію Саєнку Нащадки кошового отамана Не осоромлять Україну й Січ, Коли ж держава – мов суцільна рана, Уся із боротьби і протиріч. ...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+