Вже й крига зникала на сонці

Опубліковано в Проза і поезія

Вже й крига зникала на сонці

Вже й крига зникала на сонці
І танув із снігу курган,
Із Жмеринки їхали хлопці,
Мої земляки, на Майдан.

На серці у мами тривога:
– Куди ж ти поїдеш, дитино?
– Матусе, я вірю у Бога
І в долю всієї Вкраїни.

От-от перемога за нами
І будемо жити, як люди.
За це ж ми боролись віками,
За це ми боротися будем.

Реве Дніпр широкий, не радий,
Бо кров людська ріками ллється,
Стоять який день барикади,
А снайпер безжально сміється.

Прибули вони не за гроші,
Їх кликала ненька-Вкраїна.
Зайняли місця на сторожі,
А вороги дихали в спину.

Морози чи дощ – не зважають,
Бо всі вони – справжні герої!
Не лиш на словах захищають,
А справді готові до бою.

Не мала спокою дружина,
Молилася день і ніч мати
За нього: за батька і сина,
і за чоловіка, й за брата.

Роздався дзвінок неспокійно:
– Скоріше додому вертай.
– Ось-ось повернусь. Неодмінно…
На нас наступають! Бувай!..

Минає вже друга година…
А в слухавці сумно лунають
Лиш довгі гудки без упину…
Тривога і сум серце крають.

– Скажи щось, я прошу, благаю…
– Так… ви мати, чи може дружина?
Із болем в душі співчуваю…
Снайперська куля. У спину…

На мить все життя зупинилось.
Не прийде він більше до хати.
Те серце, що радісно билось,
Не буде любити й кохати.

Голубко, не плач, не журися…
Він справжній герой України!
Вкраїно моя! Подивися
На свого славетного сина!

Вже й зникла та крига на сонці,
Розтанули з снігу кургани,
Привезли у Жмеринку хлопців –
Славетних Героїв Майдану!

Вони повернуться з весною,
Із сонечком прийдуть до хати.
Країна, повита журбою,
Їх вічно буде пам’ятати!

За неї вони помирали,
За рідну, кохану руїну…
Красу її, чисту й безцінну,
І мову її солов’їну.

Щоб ми, наші діти й онуки
Життя у достатку прожили,
Не брав нас ніхто на поруки,
Щоб ми цим життям дорожили.

А ви, вороги-недолюди,
За це не подумали й разу!
Звичайні трудилися люди
На ті золоті унітази.

Мої земляки умирали,
А ви сидите у хоромах.
Злочинцям і канібалам
Не в Раду, а в пекло дорога.

Автор: Альона Кабалюк

Споріднені та схожі сторінки:

Восьмий Присвята Максиму Горошишину Він восьмим був. Але спитай-но матір: Котрого пальця вріж - той і болить. Так склалося: то дім, то інтернати, Та й...
Одеса – Київ Присвята Віктору Чернецю Одеса - Київ, Київ - Одеса, Обабіч траси, обабіч весен. Обабіч сонця - громи і зливи, Нема безстрашних, та є сміливі!...
Квітковий годинник Присвята Івану Тарасюку О Луцький замок! О краса і сила, Історії скарби, її могуть. Циганка хлопця раптом зупинила: "Ти бережи себе, дитино, теб...
На чумацьких шляхах Присвята Олександру Капіносу На чумацьких шляхах шелестять тільки трави шовкові, Озивається Хортиця, чайка на хвилю сіда. Чиєсь щастя ховають з...
Спинися, мить! Присвята В’ячеславу Веремію Про таких кажуть: "Жити не вміє!" Про таких скажуть: "Ет, диваки!" Неспокійних часів Веремія... Хліб медійника часом...
Google+