Бондарчук Сергій Михайлович
Сергій Бондарчук: Життєпис
Сергій Бондарчук народився в селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області в сім’ї інтелігентів. Мати, Бондарчук (Босюк) Євгенія Степанівна, викладала українську мову та літературу в Ладигівській середній школі. Батько, Бондарчук Михайло Павлович, працював ветеринарним лікарем у дослідному господарстві «Самчики» Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідної станції.
Спочатку малий Сергій навчався в Ладигівській середній школі. Потім юнак здобував вищу освіту в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, де був студентом фізико-математичного факультету в 1978-1983 роках. Після закінчення ВУЗу, у 1983 році молодий Сергій Бондарчук розпочав свою педагогічну діяльність в Поповецькій восьмирічній школі Старокостянтинівського району Хмельницької області на посаді вчителя фізики та математики.
У 1994-1996 роках працював у АТ «Україна» села Сахнівці Старокостянтинівського району. З 1997 року викладав фізику у Старокостянтинівській гімназії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області.
Працюючи на педагогічній ниві, Сергій Михайлович був вчителем вищої кваліфікаційної категорії, вчителем-методистом, переможцем міського та учасником обласного етапів конкурсу «Вчитель року — 2013» у номінації «Фізика», координатором Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові. Він завжди сповна віддавав учням своє серце і душу, з задоволенням проводив зі своїми вихованцями весь свій вільний час, готуючи їх до предметних олімпіад, конкурсу-захисту науково-дослідних робіт Малої Академії наук України, організовуючи заняття фізичного гуртка, забезпечуючи участь гімназистів у Всеукраїнському фізичному конкурсі «Левеня».
Чоловік захоплювався історією України, багато читав, був надзвичайно ерудованою людиною, членом ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Завжди сповідував і пропагував здоровий спосіб життя, активно займався спортом. У складі вчительської команди Старокостянтинівської гімназії щорічно брав участь у спортивних змаганнях із різних видів спорту, міській вчительській спартакіаді. Своїх учнів він також спонукав до занять спортом: любив грати із ними у теніс і волейбол, шахи. А ще прагнув посіяти в їхніх душах зерна любові до рідного краю: спілкувався з ними про життя й історію України, про борців за незалежність держави, про героїв Крут.
В громадському житті Сергій Бондарчук завжди був людиною з активною життєвою позицією. Як член виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, на засіданнях був принциповим, завжди мав свою позицію, відверто висловлював свої думки, міг голосувати один проти прийняття рішення, з яким не погоджувався і яке, вважав, буде не на користь громаді Старокостянтинова. При цьому ніколи не кривив душею, не знав підлості, завжди та в усьому був щирим і безкорисливим. Якщо голосував проти, завжди аргументував свою позицію. Також переймався питаннями освіти, бувши членом ради сприяння розвитку освіти міста Старокостянтинова.
Духу патріотизму та любові до України Сергію Бондарчуку ніколи не бракувало, був активним учасником політичного життя рідного міста. У 2005-2009 роках очолював міську організацію Конгресу Українських Націоналістів. З 19 червня 2009 року – став головою Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода» та помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Сабія, брав активну участь у різноманітних акціях, сам організовував акції, мітинги в Старокостянтинові. Був надзвичайно вимогливим до себе. Весь час стояв у наметі «Свободи», пропагував ідеї націоналізму, переконував, агітував і робив це тактовно, ненав’язливо, толерантно. Також своє життя чоловік пов’язував і з Українським козацтвом. Був курінним (майором) Українського козацтва і брав активну участь у всіх заходах, які організовували козаки.
Участь в Революції Гідності
Сергій Бондарчук з перших днів Євромайдану брав активну участь в акціях протесту проти злочинної влади. Після побиття студентів 30 листопада 2013 року на Майдані у Києві, він організовував акції та мітинги у місті Старокостянтинові на підтримку Євромайдану, а також постійно їздив до Києва сам і організовував поїздки для участі у вічах та протестних акціях. У Києві провів усі вихідні, Різдвяні свята.
Востаннє Сергій Михайлович поїхав на Майдан вранці 19 лютого 2014 року. Він був у першій Хмельницькій сотні «Свободи», яка розмістилась в приміщенні КМДА. Зранку 20 лютого 2014 року, коли на вулиці Інститутській знову почала литись кров українських патріотів, на передову йшли лише добровольці. Кожен із них усвідомлював, що стріляють звідусіль професійні снайпери. Знали, що з походу повернуться не всі. У кожного був вибір: залишитись охороняти КМДА чи йти на передову, виносити поранених.
Не маючи зброї, бронежилетів, вони пішли проти добре озброєних силовиків. Пішов на передову і Сергій Бондарчук. На Інститутській він разом зі всіма виносив з-під куль ворожих снайперів поранених побратимів. Але одна з цих куль влучила вже в нього самого.
Першу медичну допомогу чоловікові надавали в Жовтневому палаці. Його стан був вкрай важкий. Лікарі заборонили рухатися, дали знеболювальні ліки, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: «Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців». Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених побратимів, рвався до них на передову.
Лікарі наказали нести його в хірургію. Як розповідав один із побратимів, що несли Сергія Бондарчука до готелю «Козацький», Олександр Клочко, поранений намагався самостійно тримати рукою бинти та ватні тампони, через які весь час просочувалась кров. Коли обличчя його посіріло від крововтрати, тримати бинти допомагав чоловікові Олександр.
Медсестра, яка надавала допомогу в медпункті біля готелю «Козацький», Тамара Плошніца згадувала: «Йому надавали допомогу прямо на ношах на підлозі. Він сказав, що поранення отримав десь біля Жовтневого палацу. Що це снайпери Януковича влаштували м’ясорубку. Він був поранений дуже серйозно, але тримався героїчно. Терпів страшенний біль без жодного зойку. В нього, очевидно, було серйозне поранення з ураженням якогось життєво важливого внутрішнього органу, бо він дуже швидко втратив свідомість і лікарям так і не вдалося нічого зробити. Хоча допомогу йому надавали дуже кваліфіковано».
Побратими донесли Сергія Бондарчука до карети «Швидкої допомоги», яка чекала біля готелю «Козацький», де ще 30 хвилин боролись за його життя, але врятувати його не вдалося. Він помер від значної крововтрати. Рани виявилися смертельними, несумісними з життям. Снайпер не залишив йому шансу вижити…
Прощання з Сергієм Бондарчуком
Його ховало, здавалось, усе його рідне місто Старокостянтинів. Море квітів, вінків. За труною загиблого, яку несли побратими-свободівці до самого міського кладовища, йшла рідня, однопартійці, друзі, однодумці, колеги, сусіди, представники міської влади, учні, випускники гімназії, громада міста. Біля кожної школи для Вчителя-Героя щемливо лунав останній дзвінок. Не втихав міський муніципальний оркестр. Тисячі людей співали Державний Гімн України й скандували: «Герой! Герой! Слава Сергію Бондарчуку! Герої не вмирають! Слава Україні! Героям слава! Україна понад усе!»
А він посміхався в труні. Йому, уже мертвому, вдалось об’єднати навколо себе тисячі людей, які прозріли, зрозуміли, що «Україна понад усе!» Він жив ідеями українського націоналізму, мріяв, щоб важливість побудови справді незалежної України зрозуміли всі її громадяни. І він був би щасливим, чуючи тисячоголосе «Слава Україні!»
Щирі слова прощання й співчуття рідним прозвучали біля могили з уст депутата Хмельницької обласної ради від ВО «Свобода» Івана Гончара, членів міської організації ВО «Свобода» Миколи Ваврищука, Андрія Науменка, міського голови Миколи Степановича Мельничука, представника козацької сотні Сергія Худого, випускника гімназії, учня Сергія Михайловича, свободівця Вадима Глушка, директора гімназії Лариси Миколаївни Боднар.
Лунали залпи з козацьких гармат. Під звуки Державного Гімну України труну з тілом Героя віддали українській землі, за свободу якої він пожертвував своїм життям.
Сергій Бондарчук залишив кохану дружину Тетяну та сина Володимира. Він пішов із земного життя у віці 52 роки, але пам’ять про нього живе і житиме вічно в серцях людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…
Нагороди та відзнаки
За поданням Старокостянтинівського районного козацтва, за рішенням нагородної комісії 4-го козацького редуту Майдану 24 лютого 2014 року Сергія Бондарчука було посмертно нагороджено Козацьким Хрестом «За козацьку мужність на Майдані» №001 з правом носіння усім його нащадкам.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Бондарчуку було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Збірка віршів, присвячених Сергію Бондарчуку
Книга «Кохання, розстріляне снайпером» – це збірка віршів Тетяни Бондарчук, які вона присвятила своєму загиблому чоловікові Сергію Бондарчуку. Він завжди говорив, що найкращий подарунок на День його народження — це вона, його дружина Тетяна. З нею він вперше зустрівся і познайомився саме 9 вересня. Тепер коханий Тетяни у Небесній Сотні, а вона підготувала йому подарунок – цю книжку. В ній жінка знову і знову освідчується своєму Сергієві в коханні, яке живе і житиме в її серці завжди, бо жодними кулями вбити кохання неможливо!
Скористайтесь посиланням, якщо хочете почитати збірку віршів Тетяни Бондарчук «Кохання, розстріляне снайпером».
