Ушневич Олег Михайлович

20 червня 1982 — 20 лютого 2014
Ушневич Олег Михайлович

Олег Ушневич. Короткий життєпис.

Олег Ушневич народився в м. Дрогобичі Львівської області в сім’ї працівників Дрогобицького нафтопереробного заводу (зараз ВАТ НПК “Галичина”) Михайла та Євгенії Ушневич. Через два з половиною роки мама подарувала Олегові молодшого братика, та, на жаль, сама померла на дев’ятий день після пологів. Згодом батько одружився вдруге з жінкою Анною, яка стала названою мамою Олега і котра разом з батьком виростила та виховала хлопця.

Дитинство і юність хлопця пройшли в рідному місті. Спочатку він навчався в Дрогобицькій середній школі №14, потім – у ВПУ №19 м. Дрогобича. Після закінчення навчання деякий час працював у торговому центрі у місті Львові. В житті Олег був дуже доброю, чуйною, веселою людиною, любив пожартувати. Він володів властивістю внутрішньо притягувати до себе людей, мав багато друзів. У нього не було шкідливих звичок, бо був прихильником здорового способу життя і своїх друзів також закликав дбайливо ставитись до власного здоров’я. Йому подобалось спілкування з природою, любив спорт – футбол був його улюбленим видом спорту, а сам він був активним вболівальником нашої української збірної. В повсякденному житті полюбляв і вмів сам приготувати смачні страви. Багато читав, писав вірші та пісні патріотичної тематики та про кохання. За своєю вдачею він був скромним, але цілеспрямованим, а ще мав загострене відчуття справедливості.

Протягом останніх років багато їздив на заробітки за кордон – працював в Португалії, потім у Франції. Але ніколи і ніде не забував про своїх рідних, свою країну і завжди залишався патріотом свого рідного бойківського краю та України – на балконі його помешкання в Португалії висів жовто-блакитний прапор, наче частинка його Батьківщини там на чужині. З самого малку Олег часто відвідував свою бабцю Аню та дідуся Остапа в м. Сколе Львівської області – учасників Української повстанської армії в минулому. Вони розповідали хлопцеві про власне непросте життя, про визвольну боротьбу українців за свою країну, коли вони зі зброєю в руках в складі ОУН-УПА віддавали свої життя за її незалежність. Можливо, що саме ці розповіді дідуся з бабусею і заклали йому в серце перші паростки любові до України, вселили на все життя в його душу справжній патріотизм та відданість своїй рідній землі. Як розповів брат Роман, з Олегом легко можна було спілкуватись на будь-яку тему, але завжди в будь-якому спілкуванні головною кінцевою думкою розмови була думка про рідну Україну та обов’язок кожного бути патріотом своєї землі й свого краю.

Зі своєї чергової поїздки за кордон Олег приїхав восени і згодом планував знову повертатись назад, але через події, які почались в Україні, відмовився від поїздки. Натомість поїхав до Києва на Майдан. Протягом трьох місяців він їздив в столицю відстоювати вільне та некримінальне майбутнє України, багато днів і ночей він провів тут. Не залишив Майдану й тоді, коли від куль злочинної влади почали гинути люди. Ще в далекому 2004 році Олег був учасником Помаранчевої революції, здобутки якої потім швидко зрадили політики. Але це не вселило зневіру в серце хлопця і він знову був готовий йти і далі боротися за Україну. “Тату, як не я, то хто? Не переживай, я вернуся з перемогою”, – такі слова сказав Олег батькові, знову і вже востаннє від’їжджаючи до Києва 18 лютого.

Тоді, в ніч з 18 на 19 лютого, хлопець зразу потрапив в самий епіцентр страшних подій, які відбувались на Майдані. Будучи сам пораненим в обидві ноги, Олег продовжував стояти на барикаді на вулиці Хрещатик з боку Європейської площі, прикривав собою поранених побратимів. Під час чергової спроби прорвати барикаду під ноги тернополянину Олексію Воронцову потрапила газова граната, від вибуху якої він на короткий час втратив свідомість. Як потім розповів Олексій, коли він отямився, то побачив, що лежить на землі, штани на ньому горять від коктейлю Молотова, кинутого силовиками, а над ним свистять кулі. І саме в цей момент з’явився Олег Ушневич, який під кулями, без бронежилета витягнув побратима і не дав йому згоріти чи бути добитим беркутівцями.

В ту страшну ніч, коли горів весь Майдан в самісінькому центрі столиці України, ризикуючи власним життям, Олег здійснив справжній подвиг, врятувавши життя іншій людині. В ту ніч куля вбивці оминула його. Але вже 20 лютого безжальний постріл снайпера обірвав життя Героя. Сталось це на вулиці Інститутській біля Жовтневого палацу. Куля влучила в самісіньке серце хлопця. Разом з іншими пораненими його принесли до медпункту в готелі ‘Україна’, але врятувати його медики вже не змогли.

Олег не входив ні в яку політичну партію, але щиро підтримував ВО “Свобода”, чиї ідеї патріотизму та любові до своєї Богом даної землі були близькі його власним переконанням. А ще хлопець був переконаний, що він та всі інші люди вийшли на Майдан не за Європу, не проти когось, а за те, щоб було світле майбутнє у власної країни, в якому добре житиметься і його племінникам та похресникам. Хлопець дуже любив цих маленьких діток, а ті щиро відповідали йому своєю дитячою безкорисливою взаємністю. Сам він ще не був одружений, але, звичайно ж, мріяв і про свою власну сім’ю, і про своїх дітей. Він шукав свою другу половинку, і на Майдані в Києві йому пощастило зустріти свою любов – дівчину Олю. З нею він спілкувався з самого початку свого перебування тут, згодом освідчився їй в коханні. Та безжальна куля снайпера стала на перешкоді коханню, яке щойно тільки почало народжуватись…

Поховали Героя в м. Сколе на місцевому цвинтарі поряд з могилою провідника ОУН Сколівщини. Залишив батька і названу маму, молодших брата Романа та сестру Мар’яну, племінників, похресників, родину та безліч друзів.

Олегу Ушневичу був 31 рік…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олегу Ушневичу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Світлини з Олегом Ушневичем

Google+