Аксенин Василь Степанович

4 лютого 1962 – 12 березня 2014
Аксенин Василь Степанович

Василь Аксенин. Короткий життєпис.

Василь Аксенин народився в селі Литя́чі Заліщицького району Тернопільської області. Мешкав у місті Чернівці, де працював різноробочим. Як розповіли рідні Героя, за життя він був дуже доброю людиною і понад усе на світі любив птахів. Коли йому на вулиці десь знаходилась поранена пташка, він не міг пройти мимо, не підібравши її, аби потім полікувати та виходити. Тому часто так траплялось, що його пернаті друзі жили у нього вдома. Про таке захоплення та добре серце Василя знали всі навколишні сусіди. І коли комусь з них також випадало знайти поранену птаху, то вони добре знали, хто зможе стати найкращим лікарем для пернатого. Всіх знедолених пташок приносили в дім Аксениних з повною впевненістю, що там їм обов’язково допоможуть одужати.

Не був байдужим Василь Степанович і до життя рідної країни. Тому, коли взимку розпочалась Революція Гідності в Києві, він не міг залишатись осторонь. Він був активним прихильником Євромайдану, періодично приїздив в Київ, щоб підтримати протест та разом з іншими людьми засвідчити свою громадянську позицію щодо того, яким шляхом має рухатись країна. Востаннє Василь Аксенин вирушив з Чернівців до Києва 19 лютого, коли побачив, що коїться на Майдані після загострення протистоянь 18 лютого. Просити його залишитись вдома було б марною справою в той момент. Він був рішуче налаштований, що мусить бути там, де зараз важко, де може знадобитись його допомога. Він знав, що там зараз гаряче і небезпечно. Але, не зважаючи на це, вже наступного ранку 20 лютого він був в Києві на барикадах поряд з іншими героями Майдану.

О сьомій годині ранку 20 лютого Василь Степанович зателефонував дружині та повідомив, що йде в наступ. Згодом протестувальники почали відтісняти силовиків із пагорба біля «Жовтневого палацу». Відважний чернівчанин був одним із тих, хто без зброї пішли на штурм цієї висоти та потрапили під жорстокий обстріл в той страшний день на вулиці Інститутській. На голові у нього була залізна каска, а тіло прикривав 10-кілограмовий бронежилет. Ці обладунки Василь називав «супербронею». Але ця «броня» не змогла захистити Героя від пострілу снайпера. Розпечена куля знайшла вузьке місце на тілі, що не було прикрите захистом. Потрапивши в лівий бік та пройшовши через живіт, вона пошкодила тазостегнову кістку та вирвала величезну рану розміром з людський кулак. Вже за мить на землі утворилась калюжа крові.

Люди поряд підхопили пораненого за бронежилет та під кулями потягли назад, потім поклали на щит та понесли. Того важкого дня побратими змогли врятувати Аксенина із пекла, на яке перетворив вулицю Інститутську режим Януковича. Швидкою чоловіка доправили до однієї з лікарень Києва. Наприкінці лютого пораненого чернівчанина прийняли на лікування в клініку польського міста Жешова, куди його було доставлено літаком. Отримані травми були дуже важкими. Він переніс кількагодинну складну операцію. Тривалий час рана не хотіла загоюватись. Але польські спеціалісти не переставали боротись за життя Героя.

Через важкість отриманих поранень процес одужування затягувався на кілька місяців. Та при допомозі лікарів та дбайливому догляді коханої дружини Тетяни, яка приїхала в Польщу, щоб підтримати чоловіка та бути з ним поряд в цей важкий момент, все могло б пройти добре. Кілька тижнів підживлювати організм Василя Степановича можна було лише за допомогою крапельниць та годування через трубку. І лише в березні, коли йому стало трошки краще, лікарі дозволили дружині нагодувати чоловіка справжньою їжею. Картопля із рук турботливої жінки в той момент видалась Герою найсмачнішою в світі.

Здавалось би, тепер все має піти на лад і зусилля медиків та молитви рідних рано чи пізно все ж піднімуть чоловіка на ноги. Згодом лікарі планували зробити для українського героя титановий протез замість пошкодженого тазового суглоба, після чого можна було в розпочати процес реабілітації пацієнта. Та безжалісна доля розпорядилась інакше. Від виснаження важкими травмами та перенесеними складними операціями, його серце перестало битись 12 березня 2014 року.

В день похоронів в останню путь Героя Небесної Сотні проводжали всім містом Чернівцями. Він пішов з життя, залишивши кохану дружину Тетяну та двох дорослих синів: молодшому Богданові на момент смерті батька було 17 років, а старшому Юрієві – 24 роки.

Василю Аксенину було 52 роки…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Василю Аксенину було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Світлини з Василем Аксениним

Google+