Непрочитаний вірш
– Дідусю Остапе, бабусю Анно,
Скажіть, чи у вас є найбільше бажання?
А дід усміхався смиренно: “Дитино,
Щоб незалежна була Україна!”…
Як спогади бентежили малого,
Той відгомін часів ОУН, УПА.
Поневіряння, нелегкі дороги,
Де не один загинув чи пропав.
П’ятнадцять літ! Той холод Магадану,
Коли Вкраїна марилась у снах.
У них були тоді свої майдани –
Висока в незалежності ціна.
Ще біль не вщух, і ще чимало свідків,
Ще пам’ять береже карпатський ліс.
І згодом, де б не був на заробітках,
З собою прапор хлопець завжди віз.
І там, на португальському балконі,
Цвіли вкраїнські наші кольори.
Ніхто його у тім не переконував:
У нього серце правдою горить.
А тут якраз трапляється й робота –
Та Київ кличе: черговий протест!
Він їде знову з хлопцями боротися,
Він мусить з ними пронести цей хрест!
Так трапилось: зустрів жадану долю,
І віршами мережив сторінки.
І де ж тепер ти, чарівнице Олю?
Таж то для тебе – пристрасні рядки?
А тут – борня… Передову б утримати!
Контузії, і вибухи, і дим!
Він полум’я гасив на побратимах,
А кулі шаленіли понад ним.
Ні зупинитись, ні перепочити –
Назад усі вже спалені мости.
Одне шкода: що вірші не прочитані,
Освідчитись коханій він не встиг.
Чому в дуби влучає блискавиця?
Бентежить вчений люд загадка ця.
А кулі теж на вулицях столиці
Влучали в найзапекліші серця…
– Дідусю Остапе, бабусю Анно!
Битва за волю, мабуть, остання…
Будемо разом у небі безмежнім,
Наша Вкраїна – повік незалежна.
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
