Горошишин Максим Максимович

14 квітня 1989 — 19 лютого 2014
Горошишин Максим Максимович

Максим Горошишин. Короткий життєпис.

Максим Горошишин народився у с.Басань Пологівського району Запорізької області. Він був останньою 8-ю дитиною у багатодітній сім’ї (троє сестер і четверо братів). Дитинство його проходило у матеріальній скруті: рано помер батько, з документами були проблеми у матері (втрата паспорту), до чого додались ще й різні економічні негаразди в державі. Сім’я часто переїжджала з місця на місце. Постійно відчуваючи матеріальні труднощі, мати із старшими дітьми змушена була виїжджати на заробітки. Часто Максим залишався під наглядом сестри Людмили, яка няньчила і доглядала молодшого братика. Ці душевно близькі стосунки з сестрою маленькому Максимові запам’ятаються на все його подальше життя.

Однак матеріальна скрута брала своє. З першого класу хлопець перебував у Чернівецькому інтернаті, а через два роки – був переведений до сусіднього Токмацького, де і закінчив навчання. Впродовж цих років Максим постійно навідувався додому, розповідав про шкільні будні. Мати ж в свою чергу із старшими дітьми теж періодично приїздила до нього в інтернат. Максим Горошишин був здібним хлопцем. Він дуже любив малювати, розписував шкільні стінгазети й плакати, допомагав у цьому своїм племінникам, коли приїздив додому. Рідні Максима говорять, що він мріяв стати дизайнером. Але жорстока реальність не дозволила реалізувати цю та інші його дитячі мрії.

Після закінчення Токмацького інтернату він шукав роботи в Києві. Працював повсюдно, не цураючись жодної роботи: будівельником, офіціантом в ресторані. Останнім часом закріпився в столиці України, працюючи барменом. Попри складність обставин, самостійність, Максим старався не забувати рідних, регулярно висилаючи матері й родичам гроші. Коли мав час, приїжджав до сім’ї, допомагаючи у домашньому господарстві. У 2013 р. мати Героя – Раїса Іванівна – оселяється у селі Грушківка Кам’янського району Черкаської області, де мешкали дві її сестри. Відтоді доля Максима була пов’язана з цим краєм. Останні роки життя він також періодично мешкав тут в Грушківці.

Рідні Максима розповідають, що він був дуже доброю, працьовитою, турботливою людиною. Допомагав матеріально й практично, сприяв чим міг, не залишався осторонь різних проблем і негараздів. Мати Максима наголошує, що син, знаючи, що через відсутність паспорта вона не може отримувати пенсії, намагався її забезпечити, хоча й не мав занадто великих прибутків. Всім чим міг – допомагав, все, що міг – віддавав. Максим не палив й не вживав алкоголю, вирізняючись цим з-поміж інших. Можливо, саме через такі критерії відбору він не зміг, а, можливо, й не встиг знайти собі хорошої супутниці життя.

Ще Максим Горошишин вирізнявся стійким почуттям справедливості, прагненням до змін. Не раз у розмовах із сестрою та матір’ю він говорив про скрутний економічний стан в країні, критикував недолугу систему влади, яка знущається над власним народом. Напевно, саме таке бачення ситуації в Україні, прагнення до перебудови системи й покликали юнака на Майдан. На цю площу свободи в центрі української столиці тоді приїхало багато й інших представників славетного Шевченкового краю, його уродженців та постійних жителів. Місцевість, звідки визрівала національно-визвольна війна, Коліївщина, Холодноярські повстання, здавна була просякнута бунтарським духом, що не міг не проявитись і впродовж Революції Гідності. Багато людей із Черкащини прибули на Майдан в ці дні, і одним із цих людей був Максим Горошишин. Говорять, що хлопець тут був постійно, хоча його рідня про це нічого не знала. Мати стверджує, що син не хотів її тривожити й, коли вона запитувала, чи бува він не на Майдані, отримувала просту відповідь-приказку: “Менше знаєш – міцніше спиш”.

В третій декаді грудня 2013 року Максим востаннє прибув у Грушківку, привізши подарунки родичам. Після цього, він вирушив у свою останню дорогу до Києва. Згодом він став активним учасником січневих подій 2014 року на вулиці Грушевського. Під час протистоянь із “силовиками” він отруївся шкідливими газами й був госпіталізований у Київську лікарню №17. Сестра Максима Людмила каже, що брат вилікувався і невдовзі знову пішов у бій. Загинув на Майдані 19 лютого. Родичі говорять, що коли в Грушківку доставили тіло Максима, на ньому були численні забої та пробита голова.

23 лютого Максима Горошишина було поховано на цвинтарі села Грушківка. Залишив маму Раїсу Іванівну, сестру Людмилу та ще двох сестер і четверо братів.

Максиму Горошишину було 24 роки…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Горошишину було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Вшанування пам’яті Максима Горошишина.

В кінці 2014 року за кошти громади на могилі Максима був встановлений гранітний пам’ятник на честь Героя Майдану, який віддав життя за нашу свободу.

Google+