Восьмий

Він восьмим був. Але спитай-но матір:
Котрого пальця вріж – той і болить.
Так склалося: то дім, то інтернати,
Та й не одні у бідності жили.

По заробітках, по світах десь мати,
На ноги важко ставити дітей,
А наймолодший – здібний малювати-
У нього все з-під пензлика цвіте.

Чи стінгазету, чи плакат – то втіха!
Та де ж тут вчитись, як така нужда.
Зібрався і до Києва поїхав,
До праці звичний – сила молода.

Допомагав. Ділився. У Грушківці
Мов на долоні – знають, хто який.
А хлопець думав: що ж ми, українці,
Відстали від Європи на роки?

Черкащина – колиска волі й слави,
Там, у ярах, святилися ножі…
Майдан і Беркут… мов на лаву лава,
І полум’я гарцює на межі.

І став Майдан надовго рідним домам,
Уявна ж неприступність барикад.
Отруйний газ – легені аж судомить,
Та кожен поруч – ніби рідний брат.

Підлікувався – знов на барикади,
Хрещатий яр – тепер Холодний Яр!
Якби ж то знали, що посіла зрада,
Що має Україна яничар!

Він восьмий, наймолодший у родині,
Поліг за матір і за тих, сімох,
Щоби жилося радісно людині,
Щоб час настав знаменних перемог.

Щоб не поневірялись по чужинах,
Щоб “в сім’ї вольній”, як казав Тарас.
На попіл перетліли чорні шини,
І незнищенний вкотре сходить ряст.

Повідомити про помилку