Полум’я Майдану

Його у Бортницькому лісі
Вбивали уночі кати.
Він падав на замерзле груддя
І знов підводився. Іти.

Бо там, де полум’я Майдану,
На смерть зійшлися правда й зло.
Кров заливала темну рану.
А очі? Їх вже не було.

Як стогне ліс! Кров в жилах стигне.
Не догукатися людей.
Хотіли вбивці, та не встигли
Ще й серце вирвати з грудей.

Хвилини досвітку похмурі.
Сирен виття чи знак біди?
Загинув він, Вербицький Юрій,
Щоб жити в пам’яті завжди.

Я вірю: сняться йому гори
І древній Львів у мить таку,
І горда мати Україна
У барвінковому вінку.

Автор – Неля Кінзерська