Мельнічук Володимир Валерійович
Володимир Мельнічук. Короткий життєпис.
Володимир Мельнічук був киянином, проживав на Оболоні на вул. Героїв Сталінграда. В житті був чесною, веселою, щирою, доброю та сильною духом людиною. Завжди готовий прийти на допомогу рідним, близьким, знайомим і зовсім незнайомим людям. Зігрівав своєю любов’ю та турботою всіх, хто знаходився поруч з ним. Він мав багато друзів. Дуже любив подорожувати, мріяв об’їхати та побачити увесь світ. Але завжди після цікавих подорожей він із задоволенням і радістю повертався додому, бо своє рідне місто та свою власну країну він любив найбільше.
Бувши людиною з оголеним відчуттям справедливості, яка щиро любила Україну, він не міг залишатись осторонь, коли українці вийшли на Майдан в Києві, щоб виборювати своє право жити в новій, вільній від бандитсько-чиновницької сваволі країні. З перших днів, працюючи волонтером на Майдані, він допомагав всім, чим міг: знімав відео та фото в найгарячіших точках Майдану, вивозив поранених, доставляв продукти, прибирав вулицю, брав участь у зведенні барикад.
20 лютого 2014 року він також був на Майдані. Після того, як наступило затишшя після ранкового розстрілу протестувальників на вулиці Інститутській, мирні люди зайшли в «Жовтневий палац», який нещодавно був залишений силовиками. Серед цих людей були й Володимир Мельнічук з дружиною Марією. Вони допомагали робити прибирання в приміщенні. Близько 17 години вечора вийшли звідси назовні на оглядовий майданчик біля «Жовтневого палацу», де планували зустрітись зі своїм товаришем. На цей момент ранкова стрілянина на вулиці Інститутській вже припинилась. Вже сідало за обрій сонце, наче промовляючи своїми променями, котрі поступово гаснули за горизонтом, що небезпека вже відступила. Володимир якраз розмовляв телефоном зі своєю мамою, обіцяючи їй скоро повернутись додому. Але в цю мить пролунав іще один постріл. Володимир Мельнічук був без каски та будь-якого захисту, але снайпер вистрелив саме в нього. Куля влучила йому в шию саме в той момент, коли він в телефонну трубку промовив слово «мамо…». Це було останнє слово, яке він встиг промовити у своєму житті. Помер Володимир у 17-й лікарні міста Києва.
Поховали Героя у місті Вишгороді на афганському кладовищі. Народний депутат Олександр Бригинець виступив з ініціативою перейменувати одну з вулиць Оболоні на честь Героя Небесної Сотні Володимира Мельнічука. Володимир залишив маму, вітчима, брата та дружину Марію. Цього 2014 року вони з дружиною планували народити дитину. На жаль, цій спільній мрії двох дуже близьких людей, які безмежно кохали один одного, вже не судилося збутися…
Володимиру Мельнічуку було 39 років…
Вшанування пам’яті Героя
Дошка пам’яті Володимира Мельнічука
2 липня 2015 р. на Оболоні в Києві, на проспекті Героїв Сталінграда, 51 за власні кошти матері Володимира та при сприянні й допомозі від Соціального Центру «Перспектива-Оболонь» на фасаді будинку, в котрому проживав чоловік, було відкрито дошку пам’яті Героя Небесної Сотні, Героя України Володимира Мельнічука.
Нагороди та відзнаки
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Мельнічуку було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
