Мельнічук Володимир Валерійович

22 серпня 1974 — 20 лютого 2014
Мельнічук Володимир Валерійович

Володимир Мельнічук. Короткий життєпис.

Володимир Мельнічук був киянином, проживав на Оболоні на вул. Героїв Сталінграда. В житті був чесною, веселою, щирою, доброю та сильною духом людиною. Завжди готовий прийти на допомогу рідним, близьким, знайомим і зовсім незнайомим людям. Зігрівав своєю любов’ю та турботою всіх, хто знаходився поруч з ним. Він мав багато друзів. Дуже любив подорожувати, мріяв об’їхати та побачити увесь світ. Але завжди після цікавих подорожей він із задоволенням і радістю повертався додому, бо своє рідне місто та свою власну країну він любив найбільше.

Будучи людиною з оголеним відчуттям справедливості, яка щиро любила Україну, він не міг залишатись осторонь, коли українці вийшли на Майдан в Києві, щоб виборювати своє право жити в новій, вільній від бандитсько-чиновницької сваволі країні. З перших днів, працюючи волонтером на Майдані, він допомагав всім, чим міг – знімав відео та фото в найгарячіших точках Майдану, вивозив поранених, доставляв продукти, прибирав вулицю, приймав участь у зведенні барикад.

20 лютого 2014 року він також був на Майдані. Після того, як наступило затишшя після ранкового розстрілу протестувальників на вулиці Інститутській, мирні люди зайшли в «Жовтневий палац», який нещодавно був залишений силовиками. Серед цих людей були і Володимир Мельнічук з дружиною Марією. Вони допомагали робити прибирання в приміщенні. Близько 17 години вечора вийшли звідси назовні на оглядовий майданчик біля «Жовтневого палацу», де планували зустрітись зі своїм товаришем. На цей момент ранкова стрілянина на вулиці Інститутській вже припинилась. Вже сідало за обрій сонце, наче промовляючи своїми зникаючими за горизонтом променями, що небезпека вже відступила. Володимир якраз розмовляв по телефону зі своєю мамою, обіцяючи їй скоро повернутись додому. Але в цю мить пролунав іще один постріл. Володимир Мельнічук був без каски та будь-якого захисту, але снайпер вистрелив саме в нього. Куля влучила йому в шию саме в той момент, коли він в телефонну трубку промовив слово «мамо…». Це було останнє слово, яке він встиг промовити у своєму житті. Помер Володимир у 17-й лікарні міста Києва.

Поховали Героя у місті Вишгороді на афганському кладовищі. Народний депутат Олександр Бригинець виступив з ініціативою перейменувати одну з вулиць Оболоні на честь Героя Небесної Сотні Володимира Мельнічука. Володимир залишив маму, вітчима, брата та дружину Марію. Цього 2014 року вони з дружиною планували народити дитину. На жаль, цій спільній мрії двох дуже близьких людей, які безмежно кохали один одного, вже не судилося збутися…

Володимиру Мельнічуку було 39 років…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Володимиру Мельнічуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Розповідь дружини Володимира Мельнічука

Світлини з Володимиром Мельнічуком

Google+