Рибак Володимир Іванович
Володимир Рибак: Життєпис
Володимир Рибак народився в місті Горлівка Донецької області. Після закінчення місцевої школи, продовжив навчання у Горлівському автотранспортному технікумі. В 1991 році закінчив його, здобувши спеціальність «Експлуатація автомобільного транспорту» з присвоєнням кваліфікації технік-експлуатаційник. Далі, з 1991 по 1995 рік, було навчання в Автомобільно-дорожньому інституті Донецького національного технічного університету: на факультеті автомобільного транспорту чоловік набув кваліфікації інженера-механіка за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство».
Після закінчення ВУЗу чоловік розпочав свій трудовий шлях у Горлівському ГУ УМВС України в Донецькій області. Тут, у відділі карного розшуку, він пропрацював до 2009 року. Оскільки специфіка його трудової діяльності дещо відрізнялась від тих знань із галузі автомобільного транспорту, які він набув після закінчення вишу, чоловік вирішив здобути ще одну фахову освіту. Свій вибір він зупинив на Міжрегіональній академії управління персоналом. Поступивши на заочну форму навчання на факультеті «Правознавство», протягом 2000-2002 років Володимир освоював нову для нього спеціальність «Комерційне та трудове право». Після успішного завершення навчання, чоловік став кваліфікованим юристом.
З 2009 року Володимир Рибак розпочав свою активну політичну діяльність – став членом політичної партії ВО «Батьківщина», а вже наступного 2010 року його було обрано головою Горлівської міської організації партії. Цього ж року в листопаді він став депутатом Горлівської міської ради. Як обраний представник міської громади, чоловік увійшов до постійної комісії міськради, котра займалась питаннями житлово-комунального господарства.
У 2012 році під час парламентських перегонів Володимира Рибака висунули кандидатом в народні депутати України від виборчого округу № 52. В підсумковому списку результатів голосування чоловік зайняв 4-е місце серед багатьох інших кандидатів. Володимир у своєму місті завжди мав репутацію борця за справедливість, який неодноразово критикував управління міської ради, звинувачуючи його у корупційних діяннях. Тому досить висока 4 сходинка в рейтингу довіри тих, хто прийшов на виборчі дільниці, була зовсім не випадковістю.
Участь в Революції Гідності
Володимир Рибак завжди був принциповою і небайдужою людиною. Він ніколи б не зміг промовчати чи пройти мимо, якби десь зустрів яку-небудь несправедливість, що діється на його очах. Він по своїй людській сутності був борцем за справедливість і в цій боротьбі за правду готовий був пожертвувати навіть власним життям. Це був його життєвий вибір, як і вибір тих Героїв Революції гідності, поряд з котрими на Майдані в Києві стояв і Володимир. Був він там і в ті страшні лютневі дні, коли кров вбитих і поранених патріотів окропила бруківку київських вулиць. Тоді він вижив і сказав друзям по Майдану: “…якщо я вижив в ці дні, то буду жити довго”. Але склалось по-іншому…
Обставини загибелі Героя
17 квітня 2014 в місті Горлівці зібрався мітинг, який організували проросійські сепаратисти на підтримку міського голови Євгена Клепа. Під час цього мітингу Володимир Рибак намагався зняти з фасаду міськради прапор сепаратистської, так званої, «Донецької народної республіки» та повернути на його місце прапор України. Також неодноразово пробував прорватись до мікрофона, щоб звернутись до присутніх на мітингу. Але проросійські бандити завадили йому це зробити.
Горлівчанка Тетяна Ходаковська, котра була на мітингу разом з Володимиром, повідомила потім журналістам, що той після мітингу попросив свого товариша підвезти її додому. Сам же чоловік пішов вулицею пішки. Друзі Володимира помітили червоне авто, яке рушило слідом за ним, а в самій машині вони впізнали тих самих осіб, котрі декілька годин тому зупиняли Володю на східцях міськради. Тетяна зателефонувала Рибаку: “За тобою їдуть. Сідай з нами!” Але він відповів, що помітив цей супровід і що спробує піти дворами та загубитись в натовпі. Коли друзі Володимира під’їхали до перехрестя поряд із концертним комплексом, вони знову побачили той самий червоний автомобіль: всі двері в машині були розкриті, а всередині перебував лише водій. Поруч було багато людей, котрі зібрались на концерт, але помітити Володимира ніде не вдавалось. Після цього телефонний зв’язок з ним обірвався.
Горлівські міліціонери не поспішали шукати свого колишнього колегу, і зовсім не намагалися розслідувати як належить справу зникнення Володимира. Натомість ці, так звані, ”правоохоронці” приїжджали до його дружини Олени додому з георгіївськими стрічечками на грудях, а ще шахрайським чином пробували видурити гроші за, наче б то, інформацію про чоловіка. 19 квітня понівечене тіло Героя було виявлене місцевими рибалками в річці Казенний Торець поблизу смт.Райгородок. Дружина Володимира пізнала тіло свого чоловіка 22 квітня.
Разом із тілом Володимира також було знайдено тіло іще одного вбитого Героя Небесної Сотні – студента Юрія Поправки. Обидва тіла загиблих містили сліди страшних катувань: їх палили вогнем, різали ножем, в одного з загиблих була тяжка черепно-мозкова травма, а в другого – колоті рани грудини та легень. Після цих нелюдських тортур українським патріотам ще живим розпороли животи, насипали туди піску та кинули їхні тіла у річку. Було очевидно, що ті, хто катував українських Героїв, не мали ані крихти чогось людського в собі!
Згідно з інформацією, оприлюдненою головним редактором сайту Цензор.нет Юрієм Бутусовим, до викрадення та вбивства Володимира Рибака були причетні представники російсько-сепаратистського угрупування, котре в ті дні захопило будівлю СБУ в місті Слов’янську Донецької області. Також були свідчення очевидців, котрі в охороні будівлі, де утримували й катували українських патріотів, бачили “зелених чоловічків” з новітніми російськими автоматами АК-100, які є лише на озброєнні армії сусідньої країни-окупанта.
За версією Служби безпеки України, наказ про викрадення Володимира Рибака віддавав Ігор Безлер – російський підполковник-диверсант, який в той час був одним з керівників незаконного збройного формування «Народне ополчення Донбасу». Пізніше, за вказівкою Ігоря Гіркіна, – іншого російського терориста, полковника ГРУ Генерального штабу Збройних сил Росії та ще одного з організаторів діяльності проросійських сепаратистів на Донбасі – українського Героя доставили в штаб сепаратистів у Слов’янську.
Прощання з Володимиром Рибаком
23 квітня 2014 року дружина вивезла тіло вбитого чоловіка з міста Слов’янська до його рідного міста Горлівки Донецької області. Наступного дня на міському кладовищі поховали Героя. Залишив дружину Олену та двоє дітей – дочку Марію та сина Юрія.
Володимиру Рибаку було 42 роки…
Нагороди та відзнаки
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року Володимиру Рибаку було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
