Я вирушаю, мила, у похід
Я вирушаю, мила, у похід,
Ніхто не знає, чим все обернеться…
Дай на прощання обніму дітей
І пригорну тебе до свого серця.
Уже сьогодні, певно, буде бій.
Для когось може стати він останнім,
Та ти, кохана, плакати не смій
У ці хвилини нашого прощання…
І не шукай мене в отім диму
Ти на екрані між облич героїв,
Я на екран, повір, не попаду,
Я буду там, у самім пеклі бою..
А якщо, раптом, упаду в бою,
А чи потраплю до катів за грати,
Знай, в моїм серці була тільки ти
І наші діти, й Україна мати…
Уже сьогодні, мабуть, буде бій…
Іще бої… жорстокі і запеклі….
Герої наші будуть у раю,
А ворогам ми зробимо тут пекло.
Та я вернусь! Як тільки ця весна
Нам принесе, нарешті, перемогу.
Тобі з порога радісно всміхнусь…
Дай обніму. Мені пора в дорогу…
Автор – Лідія Яр
