Байдовський Сергій Романович

21 серпня 1990 — 20 лютого 2014
Байдовський Сергій Романович

Короткий життєпис

Байдовський Сергій був мешканцем міста Нововолинська Волинської області. Він любив своє місто і був патріотом України. Однією з останніх цитат на сторінці “ВКонтакті” він написав слова Левка Лук’яненка: “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…” Навчався у Нововолинській школі № 12, потім – в університеті «Україна» в Луцьку. Неодружений. Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба».

Часто приїздив на Майдан, востаннє приїхав 20 лютого. Того ж дня загинув від пострілу в груди на вулиці Інститутській. 22 лютого рідні, друзі, чиновники та тисячі небайдужих людей прощалися з Сергієм. Чин відспівування відбувся у Верхньому храмі Свято-Троїцького собору міста Луцька. Після чого траурною ходою Героя провели до окраїни міста, співаючи Гімн України та скандуючи: “Слава Україні!” – “Героям слава!”, “Слава нації!” – “Смерть ворогам!”, “Сергій – Герой України!”. Особливо щеміло серце від велелюдного: “Слава батькам!”. Навряд чи хотіли вони такої слави. Та батьки, як ніхто, мають пишатися своїм сином, який віддав життя за звільнення країни з бандитського ярма. Люди, які зустрічалися дорогою, не стримували сліз, багато з них приєднувалися до ходи. У своєму листі його кохана дівчина, яка проводжала його на барикади, крізь сльози написала: “Він мріяв про свою сім`ю і був би гарним батьком. Не встиг… Він багато чого не встиг. На барикадах пробув лише кілька годин… Ніколи не думала, що людина може так покохати. Про таке кохання можна лише мріяти – і просити про це Бога! … ВІН став моїм життям… Але, прагнучи зробити його кращим, ВІН мене його позбавив. Позбавив віри, надії і любові… Самого життя, оскільки був ним САМ! Я маю все, і водночас уже нічого: я не маю КОХАНОГО ЙОГО — СЕНСУ І ОПОРИ МОГО ЖИТТЯ… Життя продовжується, але наразі в ньому я лише існую! Неможливо забути людину, яка стала сенсом твого життя. І час ран не лікує – він відтягує процес загоєння, який може ніколи не закінчитися”.

Тіло Сергія Байдовського поїхало шукати прихистку у землі села Менчичі Іваничівського району. Люди дивилися вслід і щиро скандували: “Герой!”, “Герой!”.

Байдовському Сергію було 23 роки…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Байдовському було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Спогади про Сергія Байдовського

Відеофільм про Героя від Волинської обласної ДТРК

Живим на згадку: Який він був

Світлини з Сергієм Байдовським

Google+