Котляр Євген Миколайович

14 квітня 1980 — 20 лютого 2014
Котляр Євген Миколайович

Євген Котляр: Життєпис

Євген Котляр був мешканцем міста Харкова – тут він народився і виріс. Закінчив музичну школу за класом скрипки, а після завершення навчання у Харківському педагогічному ліцеї №4, продовжив здобувати вищу освіту у Харківському національному університеті радіоелектроніки (ХНУРЕ). Мав спокійну вдачу та належав до числа тих людей, з ким за будь-яких обставин легко знаходити спільну мову, з ким поряд відчуваєш себе зручно й комфортно. Зазвичай був неговірким, навіть дещо замкненим, ніколи не намагався якимось чином привернути до себе увагу чи пробитися на трибуну. Проте завжди готовий був прийти на допомогу ближньому, підставити власне плече, чого б йому це не коштувало.

Євген дуже тонко відчував чужий біль, чужі проблеми і мав дар ненав’язливо це дати відчути у найбільш важкий момент. Був миролюбним, та коли доходило до речей принципових – твердим і безкомпромісним, чесним перед собою і людьми навіть у дрібницях. Тому завжди оточуючі поважали його, тягнулись до нього. Розповідав батькові, що на Майдані багато разів пропонували стати десятником і навіть сотником, але він звик відповідати лише за себе. Ще Женя дуже любив гори, але більшості його задумів помандрувати ними, на жаль, не судилось здійснитися…

Хлопець був активним учасником громадського життя свого міста, а любов до природи спонукала його стати одним з засновників і активістів новоствореної харківської екологічної організації «Зелений фронт». В червні 2010 року, разом з іншими членами цієї організації та просто небайдужими громадянами, він приймав участь в акціях протесту проти вирубки дерев у парку Горького в місті Харкові. Нашвидкуруч освоївши навички альпініста, Євген, як і інші його друзі, залазив на дерева, щоб завадити зловмисникам здійснювати вирубку. Але це не зупинило негідників – загрожуючи життю протестуючих, вони продовжували спилювати дерева, в тому числі й те саме дерево, на якому був Євген.

Протест в парку Горького

Протест в парку Горького

Женя з товаришами на деревах

Женя з товаришами на деревах

Боротьба за дерева тривала більше двох місяців, і Євген залишив парк одним з останніх. Він був людиною з неабиякою силою духу, сміливим і безстрашним, і у нього була велика віра в те, що змін в житті можна добитись, якщо цього дуже хотіти і за це по-справжньому боротися.

Та історія з «лазінням» на дерева в парку Горького, як казав сам Євген, потім допомогла хлопцеві з вибором наступної професійної діяльності – він став працювати промисловим альпіністом. Але в цій справі він ніколи не гнався за високими розцінками та великими заробітками, він просто чесно і завжди старанно виконував свою небезпечну, але потрібну людям роботу. А найбільше він любив ту свободу, яку давала йому ця робота – не було жодної заводської прохідної, начальників над ним, а заробивши певну суму грошей, він міг якийсь час відпочивати, займаючись улюбленими справами чи відправившись кудись знову мандрувати.

Участь в Революції Гідності

1 грудня_Женя в Києві

1 грудня_Женя в Києві

Коли почалась Революція Гідності, Євген Котляр з перших її днів приєднався до учасників харківського Євромайдану. Та після побиття студентів в Києві, він вже не міг бути в рідному місті, тож поїхав до Києва, щоб залишитись там до кінця – до перемоги. Вступивши до Третьої сотні Самооборони Майдану, хлопець майже всі ночі чергував на барикадах, в основному – біля Лядських воріт. Вдома він залишив батька і сестру (мама хлопця трагічно загинула, коли йому було 20 років), тож два чи три рази на декілька днів приїжджав побачитись із своїми рідними, а після цього знову повертався до революційного Києва.

В середині лютого 2014 року Євген також поїхав на кілька днів додому а Харків. Але, коли почався «мирний наступ» під Верховною Радою, незважаючи на небезпеку через загострення протистояння, він знову негайно вирушив до Києва: вечірнім експресом 18 лютого хлопець повернувся до столиці, аби знову приєднатися до оборонців Майдану. В ніч з 18 на 19 лютого та наступного дня він разом з побратимами чергував на барикадах, допомагав їх відбудовувати та зміцнювати.

19 лютого батько Микола Іванович востаннє розмовляв із сином по телефону, просив його не «лізти в саме пекло». Євген запевнив батька, що все з ним буде гаразд, але спокою батьківському серцю ці останні слова сина зовсім не додали – надто добре знав Микола Іванович свого Женю: знав, що той не зможе стати осторонь, коли треба буде боротись за правду, знав, що в тій боротьбі його син здатен пожертвувати навіть власним життям.

Свою останню ніч на Майдані Євген Котляр провів в будівлі міністерства агрополітики, зайнятій протестуючими. Разом з харків’янами, котрі також приїхали до Києва на підмогу, він заночував тут на підлозі в коридорі, а праворуч нього – іще один майбутній Герой Небесної Сотні харків’янин Владислав Зубенко. Вже зранку 20 лютого, коли майданівці перейшли в контрнаступ на вулиці Інститутській, Женя був на передовій: він допомагав виносити поранених та загиблих з лінії вогню, знову і знову під обстрілом снайперів повертаючись в самісіньке пекло за новим пораненим.

20 лютого_ Інститутська

20 лютого_ Інститутська

Поранили Зубенка Владислава

Поранили Зубенка Владислава

Женя прикриває пораненого

Женя прикриває пораненого

На відео з Інститутської, знятих того кривавого ранку журналістами та іншими учасниками подій, добре видно, як Євген із синім спортивним шоломом на голові та в зеленому дощовику, тримаючи бляшаного щита в руках, прикриває своїх побратимів, котрі несуть до готелю «Україна» пораненого. Він робив це декілька разів, допоки ворожі кулі не влучили вже у самого Женю. Сталось це неподалік виходу зі станції метро «Хрещатик», що на вулиці Інститутській вище готелю «Україна». Згодом, по часу зйомки відео, на якому видно момент поранення Героя, вдалось визначити, що сталось це приблизно о 9 год 55 хв – одна куля влучила у стегно, а друга пройшла навиліт через шию.

Побратими підхопили Женю та понесли до медпункту, що був облаштований на першому поверсі готелю «Україна». Одним з тих, хто виносив Євгена, був Андрій Острожний. Як повідомив цей чоловік пізніше, вони іще живим принесли Котляра в хол готелю, де пораненому було надано першу допомогу. Потім медики відправили постраждалого до лікарні, де його мали прооперувати, щоб врятувати життя Герою. Але, на жаль, довезти його туди вчасно не вдалося – від отриманих ран хлопець помер в кареті швидкої допомоги.

Момент поранення Євгена

Момент поранення Євгена

Несуть пораненого Женю

Несуть пораненого Женю

Куля влучила в шию

Куля влучила в шию

Прощання з Євгеном Котляром

22 лютого під сценою Майдану у Києві відбувалось відспівування полеглого Героя. Десятки тисяч людей, утворивши живий коридор, проводжали його в останній путь.

23 лютого 2014 року у його рідному Харкові відбулась громадська панахида по Жені. Проходила вона в середмісті біля пам’ятника Тарасу Шевченку, розташованому в саду ім. Тараса Шевченка. Рідні, друзі та сотні інших людей з лампадками й квітами прийшли, щоб попрощатись з Євгеном.

Громадська панахида в Харкові

Громадська панахида в Харкові

Прощання з Героєм

Прощання з Героєм

Поховали Героя в Харкові біля могили матері. Залишив батька Миколу Івановича і молодшу сестру Надію.

Поховали Женю поряд з мамою

Поховали Женю поряд з мамою

Ангел на могилі

Ангел на могилі

Євген Котляр пішов із земного життя у віці 33 роки – таким молодим він і залишиться назавжди в пам’яті людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…

Вшанування пам’яті Героя

Меморіальна дошка Євгену Котляру

Меморіальна дошка Євгену Котляру

У вересні 2015 року в фойє на другому поверсі Харківського національного університету радіоелектроніки було встановлено пам’ятний знак Євгену Котляру, а трохи згодом – пам’ятну меморіальну дошку на фасаді цього навчального закладу. В музеї ХНУРЕ з 1 вересня 2015 року розміщена постійно діюча експозиція, присвячена Євгену. Також меморіальну дошку було відкрито у Харківському педагогічному ліцеї №4.

В травні 2016 року одну з вулиць міста Харкова було названо ім’ям Героя України Євгена Котляра.

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Євгену Котляру було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Присвячене Євгену Котляру

Моя кровинка, я горжусь Тобой!
В тылу не ждал огонь заградотряда.
Ты мог уйти, Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.
Когда на землю падали друзья,
– С фанерками нельзя в такую драку! –
Казалось, даже выстоять нельзя,
Вы поднялись и Вы пошли в атаку…

Із вірша Миколи Котляра, батька Героя

Мы его называли Птицей,
Потому что такой человек,
Он ведь мог на деревьях гнездиться,
Там прожить то ли день, то ли век…
Он мог просто в горах до рассвета,
Жечь костры и на звезды смотреть,
И по краешку жаркого лета
За туманы – лететь и лететь…

Із вірша Олени Терновської (Олени Сосни), подруги Героя

Живим на згадку: Який він був

Світлини з Євгеном Котляром

Google+