Зелений фронт

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Зелений фронт

Присвята Євгену Котляру

Деревам у парку ламали руки,
Тріщали аж суглоби. А листки
Тремтіли, споглядаючи ті муки,
А дерево ж таке росте роки!

І лиш єдина зграйка небайдужих –
Мов ангели, вгніздились у гіллі.
Хіба ж не видно: вся природа тужить,
Що пусткою вже віє на землі.

“Пиляєте, то вже разом із нами,
Вже ріжте й наші крила на шматки”…
Та все ж спиляли і заклали камінь…
У міста ж є “господарі” й “батьки”.

Природа мудра, та підступні люди –
Вже не один чудовий витвір зник.
І не бояться праведного суду!
Між ангелів тих – хлопець мовчазний.

Якщо про кривду десь почує звістку,
На поміч поспішає аж бігом.
Він навіть став відтоді альпіністом,
І ризик став супутником його.

Душа у скрипаля завжди чутлива,
Він став на захист коренів і крон.
Хай буде світ розкішний і красивий,
За це і воював “Зелений фронт”!

Він ще не знав, що буде фронт і справжній,
Що вирине біда, мов з потойбіч!
Він теж боявся, бо нема безстрашних,
Та лиш сміливі там і день, і ніч!

На барикадах, де вогонь і камінь,
Де кожен день тривожний і важкий,
Дівчата юні ніжними руками
Бруківку накладали у мішки.

Він добрим був! Мав принципи і мужність,
Не проміняє правду на комфорт.
А на майдані панувала дружба –
Тут мирні люди – “барикадний” фронт.

Намети вряд, а десь далекі зорі,
Чумацький шлях – аж мов скриплять вози.
Заплющиш очі – бачиш любі гори,
Чи буде ще побачення й візит?

Дерева мудрі. Пнуться і крізь скелі,
Ростуть, хоч руки викрутять вітри.
Подекуди колючі – у пустелі,
Тримають крони, ніби прапори.

І тягнуться у небо – там Свобода!
Там свіжий вітер і нема владик!
Є й люди найміцнішої породи –
Душа в них не струхлявіє повік.

Ті барикади. Той тривожний ранок!
Поранені і вбиті – он рядком.
Він рятував під кулями поранених –
Аж сам рудим осипався листком.

У дерева літа рахують кільцями –
Коли замре з-під пилки стогін-крик…
Про нього пам’ять буде в кожній гілці.
Вони шумлять тихенько: тридцять три…

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені та схожі сторінки:

Очі твої – судді Присвята Михайлу Жизневському У нього ще не виросли і вуса. Ще зовсім хлопчик – світлий, білолиций… Пробач нас, друже, юний білорусе, За наглу ...
Єдина роль Присвята Сергію Нігояну Колись були б гучні овації, І сцена, й квіти, і гастролі. Та не дописано абзацу Найпершої складної ролі. Як пролунав ...
На мосту закоханих Присвята Анатолію Корнееву До чого доторкнеться, те й росте, І огірки плетуться аж до неба, В житті у нього правило просте - Для всіх прожити ...
Нащадок кошового Присвята Андрію Саєнку Нащадки кошового отамана Не осоромлять Україну й Січ, Коли ж держава – мов суцільна рана, Уся із боротьби і протиріч. ...
Сум Че Гевари Присвята Ігорю Сердюку На грудях ридав Че Гевара, Стривожений весь Кременчук. Таж Беркут – неначе татари! Ті кадри – аж душу печуть! Несли по...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+