Нечипоренко Анатолій Ілліч
Короткий життєпис
Анатолій Нечипоренко проживав у Києві. Народився він в смт. Брусилів Житомирської області в селянській родині. Закінчив 7 класів Брусилівської середньої школи №1 і вже в 14 років працював різноробочим на цегельному заводі. У 18 років закінчив курси водіїв і був призваний до лав Радянської Армії. Після закінчення служби в армії поступив на роботу в автобусний парк №1 водієм рейсового автобуса. Потім перейшов на роботу в таксомоторний парк №1 м. Києва – водієм таксі. З 1988 року і до пенсії працював у «Київзовніштрансі» на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію і до останніх днів трудився в охороні гаражного кооперативу «Пролісок».
За словами доньки, загиблий не був постійно на Майдані. Приходив лише тоді, коли мав таку можливість, бо до останніх днів життя працював. 18 лютого його було важко травмовано на вулиці Інститутській в Києві. Отримав закриту черепно-мозкову травму і вдавлений перелом кісток черепа. У дуже важкому стані потрапив до реанімації Київської міської клінічної лікарні N17 за адресою пров. Лабораторний, 14 (відділення політравми). Весь час після травми був у комі, але перед смертю прийшов до тями і впізнав рідних. 11 квітня помер від травм.
Прощалися з майданівцем його друзі та родичі у Михайлівському соборі Києва. Залишив дружину Олену Іванівну, доньку Анну, онуків Андрія і Владислава, сестру Катерину Іллівну.
Нечипоренку Анатолію було 72 роки…
Нагороди та відзнаки
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Анатолію Нечипоренку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
