Кермо

Котилися дороги і тривоги,
Пил осідав на темні спориші.
Якщо не засівав нічого злого,
То вже й не проросте воно в душі.

Кермо міцне, і руки мають силу,
Утримають на різних віражах.
І так, бува, всередині заквилить –
Напевно, українська то душа.

Бо є межа, бо є ота відмінність,
І не ментальність винна, певно, в тім,
Що живемо усе із знаком мінус,
І свій ніяк не впораємо дім.

Самі страждання – у піснях і думах,
Чи нас програмували на біду?
Та хай би щастя трохи, свіжий струмінь,
Щоб розбудити долю молоду!

Щоб бачити усміхнені обличчя,
І щоб така не відчувалась грань.
Немов Європа усе ближче й ближче,
А потім враз – і виросте гора.

Уже давно прогрес – і славлять Маска,
І вже машини є і без керма.
Коли спаде ота трагічна маска?
Щедрівкою ж розчулена зима!

А наші діти – все такі ж тямущі,
А наш народ до лінощів не звик.
А якщо річка де і стала вужча,
То варто лиш розчистить чагарник.

Ті мандри вчать, вони дають прозріти.
Прокинутись: прямуємо куди?
Безкриле покоління… Хай би ж діти
З тієї врешті вибрались біди.

В їзді важливо – тиснути на гальма,
Машини – це вам, люди, не вози!
Везти людей – така відповідальність,
Вести – відповідальніше в рази.

Майдан кипів. Поводирі на сцені.
Уже й кутю голодну відбули.
І розсипалась пісня на катрени,
Скрипіли гальма. Чи ж і їм болить?

Гранати рвали вечори бузкові,
І місяць – мов надламане кермо.
Не можна ж так, щоб наше рідне слово
Та вкотре знов утрапило в ярмо!

Не можна ж так, щоб лиш тужлива пісня,
Щоб прагнути кудись на чужину.
Гримлять щити проти беззбройних грізно,
Людей женуть… Лупцюють і женуть…

Чи був наказ такий, чи то диявол
Раніше оптом душі ті скупив?
По всіх провулках «Беркут» і облави,
Що аж людські тріщали черепи.

Він так і не дізнався про ті зміни,
І переможний Гімн не проспівав.
Було в житті його кермо надійне.
Він правильно і чесно кермував.

Повідомити про помилку