Майданівець

Їм воля наснилась, як птаха крилата.
Повірили: знищать наругу й обман.
І стали пліч-о-пліч наївні хлоп’ята,
Щоби не хитнувся студентський Майдан.

Романтиків гордих підтримали люди.
Вирує жива непокірна ріка!
Та снайпери ціляться просто у груди,
У мрію, в молитву тим юнакам.

Так мати просила:
– Не йди! Ну, не треба.
Майдан небезпечний. Побійся орди!.
Але не послухав.
– Бог дивиться з неба.
І воля вже близько. І я не один.

…Гітара. Пісні. Польові командири.
Сирен міліцейських натужне виття.
Він впав на бруківку. Він сам не повірив,
Що вбивці у нього забрали життя.

Сніг на Інститутській від крові пом’якшав.
Слова юнака повторила луна:
– Пробач мені, рідна, не міг я інакше.
Адже Україна у мене одна.

Пробач мені, рідна! Я більше не встану…
Труна з юним тілом поволі пливла.
Всіх тих, хто сплодив це суспільство обману,
Згорьована мати навік прокляла.

Та що їм прокльони? В них всюди офшори.
Праправнукам вистачить на всі часи.
Прикрились мандатом, сховались у нори
І рвуть на шматки Україну, як пси.

Автор – Неля Кінзерська