Не плач, моя мамо

Опубліковано в Проза і поезія

Не плач, моя мамо

Не плач, моя мамо, не плач, моя рідна,
Хоч в хату я вже не зайду.
Я з неба до тебе всім серцем прилину
І витру гіркую сльозу.

Я знаю, миленька, ти плачеш за мною,
Я знаю, що в серці пече.
Голубко, не плач, бо з твоєю сльозою
До мене життя не прийде.

Бо куля у скроні – пекуча-пекуча,
Одна ще у серці болить.
Ще бачу Вкраїну – квітуча-квітуча,
Вдихну ще повітря на мить.

Вдихну ще повітря і сотню побачу.
Ви, хлопці, не плачте, пусте…
Ви вибачте, очі уже закриваю,
Вже небо вгорі мене жде.

З усюди лунає – «Герой не вмирає!»
Домівка чекає мене,
Мене моя сотня у землю спускає,
На землю матуся паде…

Не плачте, рідненькі, до Бога я лину,
Вже сотня Небесна там жде.
Вона Україну в лихую годину
Аж з самих небес збереже!

Автор: Марія Барабаш

Споріднені та схожі сторінки:

Восьмий Присвята Максиму Горошишину Він восьмим був. Але спитай-но матір: Котрого пальця вріж - той і болить. Так склалося: то дім, то інтернати, Та й...
Одеса – Київ Присвята Віктору Чернецю Одеса - Київ, Київ - Одеса, Обабіч траси, обабіч весен. Обабіч сонця - громи і зливи, Нема безстрашних, та є сміливі!...
Квітковий годинник Присвята Івану Тарасюку О Луцький замок! О краса і сила, Історії скарби, її могуть. Циганка хлопця раптом зупинила: "Ти бережи себе, дитино, теб...
На чумацьких шляхах Присвята Олександру Капіносу На чумацьких шляхах шелестять тільки трави шовкові, Озивається Хортиця, чайка на хвилю сіда. Чиєсь щастя ховають з...
Спинися, мить! Присвята В’ячеславу Веремію Про таких кажуть: "Жити не вміє!" Про таких скажуть: "Ет, диваки!" Неспокійних часів Веремія... Хліб медійника часом...
Google+