Подригун Олександр Володимирович
Олександр Подригун: Життєпис
Олександр Подригун народився в селі Залужжя Білогірського району Хмельницької області. Спочатку вчився у місцевій школі, потім продовжив навчання у Волочиському столярному училищі. Свій трудовий шлях в житті юнак розпочав у одній з приватних фірм, яка була розташована неподалік у райцентрі – селищі міського типу Білогір’я. Та невдовзі фірма збанкрутувала, а хлопцеві прийшов час йти до війська.
Відслуживши строкову службу в лавах Збройних Сил України, хлопець демобілізувався та повернувся до рідного села. Знайти роботи для себе тут та в окрузі він не зміг, тому прийняв рішення їхати на заробітки до Києва. Олександр був працьовитим хлопцем, роботи не боявся і не цурався жодної, тому працював всюди, де вдавалось зачепитись.
За своєю вдачею Олександр Подригун був доброю і чуйною людиною. І, хоч часто перебував на заробітках далеко від рідного дому, він ніколи не забував про своїх рідних – завжди турбувався про них, допомагав всім, чим міг. А щодо його ставлення до своєї рідної країни, то можна з впевненістю сказати, що він був справжнім патріотом України. Його цікавила історія та культурна спадщина рідного краю, він всім серцем любив свою Батьківщину та вболівав за її майбутнє, завжди бажав їй доброї долі.
Участь в Революції Гідності
Маючи активну громадянську позицію, Олександр Подригун безумовно був на боці правди в боротьбі за свободу для України та українців. Він не міг миритися з тим безправ’ям та соціальною несправедливістю, яка панувала в країні, бо біль українського народу – це був і його біль. І заради рідної землі, заради України він був готовий віддати найцінніше – своє життя. Тому не дивно, що одразу після побиття 30 листопада 2013 року студентів в Києві, він приїхав на Майдан і став активним учасником Революції гідності.
21 лютого 2014 року тут в Києві чоловіка було жорстоко побито. Його знайшли на вулиці Лісовій з розбитою головою та проломленим черепом. Завдані травми були страшні: проламані кістки черепа увійшли в мозок чоловіка. Його привезли до однієї з київських лікарень, але врятувати життя Олександра не вдалося. 23 лютого 2014 року, рівно через місяць після свого останнього Дня народження, він помер.
Прощання з Олександром Подригуном
Поховали Героя у його рідному селі Залужжя Білогірського району Хмельницької області. Залишив маму Галину, сестру Валентину, дочку Руслану та сина Андрія.
Олександру Подригуну було 42 роки…
Нагороди та відзнаки
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександру Подригуну було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Присвячене Олександру Подригуну
Надію січень кидає до ніг.
Майдан стоїть. Заграва в небі сяє.
Подумати Сашко тоді й не міг:
Востаннє уродини зустрічає.
А через місяць, точно день у день,
Коли лунали постріли мерзотні,
Стояв під звуки янгольських пісень
З братами поряд, у Небесній Сотні…
З вірша Світлани Олександрової
