Дяковський Юрій Іванович

27 лютого 1989 – квітень 2014
Дяковський Юрій Іванович

Юрій Дяковський: Життєпис

Юрій Дяковський народився і проживав в місті Стрий Львівської області. Навчався у Стрийській гімназії імені Митрополита Андрія Шептицького. Вчителі та товариші по гімназії згадують, що він був дуже розумним і кмітливим, вчився на відмінно. Закінчив гімназію у 2006 році. Хлопець мріяв далі продовжити навчання в університеті. Тож невдовзі його мрія здійснилась – він поступив до в Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

В житті Юрій був скромним і чесним хлопцем. Він ніколи не міг залишатись байдужим до чужої біди чи горя, завжди був готовий допомогти ближньому всім, чим міг. Був наполегливим і, навіть, дещо впертим – завжди до кінця стояв на своєму, якщо відчував, що він правий.

Участь в Революції Гідності

Юрка, як і кожного патріота-українця, обурювала та несправедливість на всіх рівнях суспільного життя, яка накопичилась в його країні. Україна для нього була понад усе. Тому у грудні 2013 року він залишив навчання і поїхав з друзями до Києва, сказавши рідним, що їде на роботу. Насправді ж він вирішив приєднатися до протестуючих на Майдані та стати активним учасником Революції Гідності.

Кілька місяців він приймав участь в акціях протесту на Майдані. 10 лютого вступив до лав “Правого сектору”. Як повідомив згодом керівник цієї організації на Стрийщині, Юрій Дяковський показав себе хоробрим і мужнім хлопцем, який готовий захищати свою Батьківщину. Під час силових зіткнень з бійцями “Беркуту” отримав кульові вогнепальні поранення в руку і шию. Але, як тільки загоїлись рани, хлопець знову був готовий віддано боронити свою країну від ворогів.

Обставини загибелі Героя

16 квітня 2014 року Юрій Дяковський, разом з Юрієм Поправкою та ще трьома своїми товаришами з Майдану, вирушив до міста Слов’янська Донецької області. Вони не збирались вести там якісь бойові дії. На меті у хлопців було лише зібрати інформацію про сепаратистів та ситуацію в місті, про розташування блок-постів на дорогах. Це була їхня спонтанна і, на жаль, не до кінця продумана власна ініціатива.

До кордону з Донецькою областю хлопці прибули пізно ввечері. Наступного дня, 17 квітня, Юрія разом з товаришами захопили в полон сепаратисти. Як розповідав згодом брат Юрія Олег Дяковський, хлопцям навмисно дали вільно пройти один з блок-постів, щоб потім, між двома ворожими блок-постами, оточити і схопити. Телефонний зв’язок з братом у нього обірвався після 13.30 години.

28 квітня 2014 року тіло Юрка з ознаками насильницької смерті було знайдене в річці Казенний Торець поблизу Слов’янська.

Прощання з Юрієм Дяковським

Через антитерористичну операцію, яка в той час тривала в околицях Слов’янська, та через те, що місто було повністю в руках російських бойовиків і місцевих сепаратистів, вивезти тіло загиблого Героя було вкрай важко. Складно було знайти судмедексперта, котрий видав би довідку про смерть Юрія. З такими ж труднощами довелось шукати транспорт, яким би можна було привезти тіло вбитого українця додому. Але, врешті, 5 травня пізно ввечері, після тривалих переговорів з терористами, вбитого Юрія Дяковського віддали представникам Донецької облдержадміністрації і перевезли до Донецька, звідки труна з тілом загиблого відправилась в останню дорогу до рідного дому.

8 травня 2014 року в місті Стрию відбувся похорон Героя. Востаннє попрощатись зі своїм співвітчизником прийшли тисячі людей. Було дуже багато молоді, школярів. Люди стояли вздовж дороги, по якій несли труну з Юрком, і скандували: «Герої не вмирають!». Поховали патріота на кладовищі у його рідному місті. Залишив батьків, брата Олега.

Юрію Дяковському було 25 років…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року Юрію Дяковському було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Присвячене Юрію Дяковському

Нарешті вдома! У місті Стрий
Рида дитина і дід старий,
Ридають рідні і Бог з ікон –
Юрко поринув у вічний сон.
Закриті очі. Німі уста.
На тілі рани, мов у Христа.
Душа – прозорий гірський кришталь,
Пішла до Бога у світлу даль…

Із вірша Любові Пікас

Живим на згадку: Який він був

Світлини з Юрієм Дяковським

Google+