Материнські серця

Десь коріння сплелося в глибинах,
Скільки сліз увібрала земля.
Території рвуться й родини,
І серця материнські болять.

Мирні ми. Навіть птахи в нас мирні!
Мостять гнізда під стріхами в нас!
Тим-то ми, українці, і сильні,
Що гуртом боронились не раз.

Що загарбницьке нам не властиве,
Нам би сіяти й жати. Та ще
Хай би все і барвисте, й красиве,
Як веселка ясна під дощем.

Та ще пісня… Такі ми одвіку,
Нашу ж землю сусіди все рвуть!
Скільки люду по світу – без ліку,
Все долають дорогу криву.

Так траплялось від роду й до роду,
Бо буває неволя й без ґрат,
Що один на Далекому Сході,
Інший в Києві трудиться брат.

Рвуться долі… Вибоїн багато,
Бо висока свободи ціна.
І, буває, зажуриться мати:
Їх же троє у неї – й одна.

А коли в лиховісну годину
Син зібрався також на Майдан,
Не спиняла: хіба ж їх зупиниш?
Там же люди…Єднає біда…

Ні роботи ж, ні долі… Хай зміни
Принесе всенародний протест.
І він рушив у морок осінній,
Щоб відстояти гідність і честь.

Обіцяв, що приїде. Та й свято
Проминуло. Й кутя мов гірка.
Не хотів він тривожити матір,
А вона все чекала дзвінка.

День народження. Лютий. Ні звістки!
Серце хворе відчуло біду!
Те мільйонне розбурхане місто.
“Де ж я, сину, тебе там знайду?”

Добрий, чуйний, він радість і втіха,
Україну всім серцем любив.
Хто ж таке учинив йому лихо,
Що ж за нелюд отак його бив?

Мирний він. Ніби птах. Мов лелека,
Що лаштує гніздо у дворі.
Він герой. Та змиритись нелегко,
Рвуться з болю серця в матерів.

Повідомити про помилку