Тисяча листів

У них була, здавалось, просто дружба,
Були стосунки щирі і прості.
Та обіцяла дівчина: на службу
Напише йому тисячу листів.

Писала про пригоди і новини,
По три листи, чотири, п’ять щодня.
А хлопці кепкували: “От дівчина!
Така в усьому Всесвіті одна!”

Любов – непередбачувана сила,
Свої у неї плани і стежки.
Одним дає вона широкі крила,
Комусь – опору чи полин гіркий.

А їм дала і небо, і простори,
Усе – на двох, щоб щастя – через край.
Здавалось – одружилися учора,
А вже, дивись, зростає дітвора.

Одне гнітило: вічні заробітки,
Все українці їздять по світах.
Дружина хоч ніколи і не бідкалась,
Та хай були б і будні, і свята.

Він, як умів, робив маленьке свято,
Романтик – він такий з дитячих літ.
За первістка квітками вбрав кімнату,
І діти – то його щасливий світ.

І на Майдан поїхав, щоб хоч дітям
Жилося краще, щоб уже був лад.
Бо українців – скрізь, по всьому світу,
Усе у вирій, а коли ж назад?

І був приїзд. Те слів поспішне плетиво,
На руки взяв найменшого: “Рости!”
Тепер вже він з холодного намету
Писатиме зворушливі листи.

Він подумки вже написав їх сотні,
І вірив: переможуть – вже от-от…
Вже завтра точно, якщо не сьогодні,
Нову країну матиме народ.

Безжальна куля: байдуже, що діти,
Що хтось когось чекає довгі дні.
Майдан був дивом для усього світу,
Де був шалений спротив, біль і гнів.

А він любив же тишу. От би сісти,
Із бісеру якийсь узор сплести…
Летіли до Карпат невтішні вісті.
Він ще ж не дописав усі листи!..

Вони допишуть, перед ними – вічність.
І будуть поштарями голуби.
Каштани вкотре засвітили свічі,
Мов закликають кожного: “Люби!”

Повідомити про помилку