У Маріїнському парку

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

У Маріїнському парку

Присвята Артему Мазуру

У Маріїнському парку
Колись гуляли пишні панни.
У Маріїнському парку
Юнак вмирає від поранень.

З дерев осипались листки,
Гілля в снігу – немов корали,
І неба чорні пелюстки,
І на стіні чиїсь мурали.

Все закрутилося, немов
Б’ють бубни. Чи ж то до весілля?
Торкнувся – що це? Справді кров?
Сніг перемішаний із сіллю.

А їх же семеро, а він,
Найстарший, матері опора…
У храмі дзвонять… Чує дзвін –
Значить живий і встане скоро.

У них столярський добрий рід,
От би їм пасіку хорошу!
Під ним не тане навіть лід
І сніг волосся припорошив…

А вдома сестри і брати –
У нього мати – героїня.
В родині стільки доброти,
Якби розквітла й Україна,

Щоб був достаток, і нужда
Людей не гнала й не гнітила.
Де злидні – іноді вражда,
Бо правда в того, в кого сила.

Був гомін і чомусь притих,
І сніг осипався із гілки.
Чийсь дотик раптом: “Мамо, ти?”
Його поклали на носилки.

І та нерівна боротьба,
Ті перегони з потойбіччям…
Як бігла й падала юрба:
Не знала, що біжить у вічність!

Батьки б і душу віддали,
Його б до Чехії чи Польщі!
Та ж ні – додому привезли,
І шлях цей був чомусь найдовший.

Ще буде пасіка, дивись –
Озвуться ще рої бджолині.
Усе омріяне колись –
То заповіт шістьом в родині.

У Маріїнському парку
Така краса. Дівчата милі.
У Маріїнському парку
Кров із бруківки вже відмили.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені та схожі сторінки:

Очі твої – судді Присвята Михайлу Жизневському У нього ще не виросли і вуса. Ще зовсім хлопчик – світлий, білолиций… Пробач нас, друже, юний білорусе, За наглу ...
Єдина роль Присвята Сергію Нігояну Колись були б гучні овації, І сцена, й квіти, і гастролі. Та не дописано абзацу Найпершої складної ролі. Як пролунав ...
На мосту закоханих Присвята Анатолію Корнееву До чого доторкнеться, те й росте, І огірки плетуться аж до неба, В житті у нього правило просте - Для всіх прожити ...
Нащадок кошового Присвята Андрію Саєнку Нащадки кошового отамана Не осоромлять Україну й Січ, Коли ж держава – мов суцільна рана, Уся із боротьби і протиріч. ...
Сум Че Гевари Присвята Ігорю Сердюку На грудях ридав Че Гевара, Стривожений весь Кременчук. Таж Беркут – неначе татари! Ті кадри – аж душу печуть! Несли по...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+