Тисяча тюльпанів

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Тисяча тюльпанів

Майстри складали пишні ікебани,
Які естетів будуть звеселять.
А мати садить тисячу тюльпанів
Навколішки. Для свого Василя.

Кровиночки. Лелеки так барились –
Всі очі прогляділа – десять літ.
Жаданий день – тоді з’явились крила,
Коли нове життя прийшло у світ.

Тюльпан зростає швидко з цибулини,
За рік чи два – красиво зацвіте.
Але непросто виростить дитину,
Ще й виплекати серце золоте.

Він ріс ласкавим, чемним – справжня втіха.
Господь – у серці, небо – у очах,
Надійність, завжди стримана і тиха ,
У дужчого синівського плеча.

Вони ж такі! Це Прохорівська сотня !
З мандрівок стільки вражень – аж горів!
Звертались люди – не відмовить жодному,
Скількох людей теплом своїм зігрів!

А тут Майдан – від краю і до краю!
Носив він ліки, всім допомагав.
“Рабів до раю, мамо, не пускають”,-
Повторював глибокі він слова.

Тюльпани квітнуть – келихи глибокі.
Купаються в них бджоли і джмелі.
Рахує мати “до” і “після” роки…
Такі, мабуть, безсмертні Василі.

Його тоді так люто катували,
Вгризались кулі в тіло молоде.
Ці 33. Ісуса вік. Так мало!
Тяжкий той хрест. І мученицький день.

Мов неофіти. “Сину, подивися!-
Добро рятує людство, а не мста”.
На схилі мати висадить іриси –
Жовто-блакитний український стяг.

І Прохорівська сотня, і Небесна –
то наша слава й незнищенна суть.
І тисячу тюльпанів будять весни,
Вони на радість знову зацвітуть!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+