За Український Прапор

Не дай, Боже, чекати на звістку,
Де реве озвіріла юрба.
Людолови на вулицях міста,
Що зросли на чужинських хлібах.

Йдуть, винюхують слід, ніби звірі,
Ніби зайди з минулих століть.
Ні коріння, ні честі, ні віри –
Лиш жадоба звіряча. І хіть

Помсти дикої, крові і влади
(Чи ж то знають нікчемність свою?):
Той герой, хто найліпше украде,
А не той, хто відважний в бою.

Людолови чи маріонетки,
(І знайшлося чимало осіб!)
Тих нащадки, хто йшов із багнетами,
В тридцять третім, шукаючи хліб.

Коли під прапорами червоними,
Лютий голод прийшов на Донбас!
Без коріння яка ж буде крона?
Вже й на прапор націлились в нас!

Покруч має лиш чорну роботу,
Породила його круговерть.
Та у Горлівці є патріоти,
Що за Прапор готові на смерть.

В людоловів готові підвали,
Небеса не для них голубі.
І коли триколор піднімали,
Яничари стояли в юрбі.

А сміливець, що був на Майдані,
І що вижив під кулями там,
Став на захист (хоч, може, востаннє!):
– Потоптати наш Прапор на дам!

Йшли за ним! Між людей от пірнути б…
Нюх звірячий, либонь, не підвів!
Бо вказівка – правдивих позбутися:
Не буває, щоб влади – та дві.

Терикони під зорями сонні,
Таємниці ховає Торець.
І відлунюють з вічності коні,
Мов копитами б’є табунець.

Перехрестя, де йшли каравани,
до морів поспішали купці.
А приходили гості незвані,
То на варті стояли борці.

Степ і небо. І жовте і синє…
Гордих скіфів кургани в степу!
Є коріння. Одна батьківщина!
В кожнім серці – відлунює пульс.

Повідомити про помилку