Чи болить тобі дуже?

Ну, чому ж ти, синочку, не розкажеш мені,
Чи болить тобі дуже? Не всміхнешся у сні.
Як тобі без родини, без студентських ідей?
Я б тебе пригорнула, сину мій, до грудей.

Я б тебе лиш любов’ю рятувала від ран,
Я б тебе не пустила вдруге вже на Майдан.
Твоя, сину, могила в квітах, не у траві,
А поплічники “яника” ходять ситі, живі.

Розкошує, гуляє, знову тішиться Зло
Так, неначе Майдану в Києві не було.
Що змінилось в країні? Виросли хабарі.
Чи тобі, мій Володю, не самотньо вгорі?

Моя туга, мій смуток простелились, як шаль.
Чи ти чуєш, як плаче за тобою душа?
Ти казав:
– Треба гідність, воля і боротьба!
А для мене на світі залишилась журба.

Більшої, мій синочку, не зазнати біди.
Твої очі цілую, обнімаю сліди…
Я думками з тобою в мить весни і грози.
Той граніт мав розплавитись від моєї сльози…

Автор – Неля Кінзерська