Івашко

Буває сумно нам, буває тяжко,
Є сто доріг і сто пересторог.
Та коли є у нас такі Івашки,
То будуть сотні славних перемог.

Хто крапає, схвильований, мікстури,
Когось і дим лякає, і вогні.
Хтось каже, що перевелися тури,
А тури там, де вибухає гнів.

Тоді ще й тіні не було безвізу,
Та бунт отой аж здавлював гортань.
Якби ж не той щоденний телевізор,
А то погляне – й рветься на Майдан.

Але жінки! У них таємна змова!
Любов жіноча – іншим невтямки!
То й поховали все взуття зимове:
Босоніж не поїде ж він таки.

А він поїхав – бо у силу вірив,
В кросівках – і дарма, що всюди лід.
Бо тури так: у коло проти звіра,
Щоб захистити свій великий рід.

Його і на майдані звали Туром,
Й серед полеглих значився, як Тур.
І тисли пальці дикого Сатурна
На кнопки неземних клавіатур.

Оті “Чому?” тривожили, гнітили,
Той безлад, що розрісся вусібіч.
“Ми разом – сила, непоборна сила.
Хто, як не я?”- ходив усе, як ніч.

Вже не одна там зайнялася пляшка,
І розібрали викладений брук.
А що батьки? Для них він все Івашко,
Немов спустили тільки-но із рук.

Самі ж такі: для них – Закони Божі,
Людині допоможуть у біді.
Бувало, прихистили подорожніх
І запросили приязно у дім.

Для них країна – то не просто слово,
І правда, й воля – то глибинна суть.
Тому й Івашко виріс у любові.
Ох, діти-діти! Швидко так ростуть!

Любив ліпити! Руки мав умілі!
Він виліпив і дім, а потім звів!
Усе як слід у будь-якому ділі,
Тому і друзів за собою вів.

А на Майдані горда сотня Лева,
Івашко – звісно ж на передовій.
Здригалися в конвульсіях дерева.
І хто чужий, а хто в цім пеклі свій?

Буває сумно нам, буває тяжко,
Та з нами правда, і за нами Бог!
І коли є у нас такі Івашки,
То будуть сотні славних перемог.

Повідомити про помилку