Марафон

130 днів важкого марафону,
Де перевізник кличе до човна,
А ти біжиш, самотній, безборонний,
І вже, здається, зовсім сил нема.

Пожартувати б, як раніш бувало,
Та заспівати пісню! Скільки їх!
Ще серце сильне, ще не перестало
У грудях битись. Ще у ньому сміх

Змагається із мороком: ану ж бо!
Ще він в житті не все переспівав!
Він знає силу єдності і дружби,
Він промовляв і чув палкі слова…

Пишався, що з геройського він краю,
Бо то ж колиска славної УПА.
Він добіжить, тепер він твердо знає…
…Була прицільна куля, не сліпа…

У хмарнім небі промені жадані,
Й коли в родині трапилась біда,
Гуртом пройшли усі випробування…
…А Стікс он поруч, хлюпає вода…

Він прапорщик! Військовий! Він не зійде
З дистанції, в напрузі кожен м’яз!
Він має вболівальників надійних –
Цей марафон став іспитом для нас!

Тепер є час. Дистанції життєві
Він пробігав, здавалося, за мить.
Чи не проґавив щось, бува, суттєве?
Він пробіжить… І вкотре пробіжить.

130 днів. А як же побратими?
Він їх тоді виносив із-під куль.
І ні щита, ні зброї – та підтримав
І розділив годину надгірку.

І як Майдан? Чи втримав барикади?
То був не марафон, а справжній бій!
І вже не знав, де правда, а де зрада,
І Гімн об камінь бився, мов прибій.

Свистіли кулі. Він такого свисту
Не чув за 10 років у “Десні”!
І був той вистріл, той фатальний вистріл!
І був той сніг, і був той чорний сніг.

Він відчуває: поруч рідні. Тіні
Легкі й приємні – ангелів хода.
І десь далеко рідна Україна,
І їй тепер загрожує біда…

А він біжить… Ех, заспівати б пісню!
У вічність білий шлях, пречистий сніг.
130 днів. І десь там перевізник.
Та він не здався. Він таки добіг!

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

* Стікс (гр. Styx; stygeo — ненавиджу, жахаюся) — одна з річок Аїду, що дев’ять разів обтікала підземне царство. Воду Стіксу вважали отруйною. Священними водами Стіксу клялися олімпійські боги.
Назва річки вживається у вислові «піти на Стікс» — померти.