Компас бентежного серця
Лиш компас та рюкзак заплічний,
І піші мандри цілий день!
У 21 сторіччі
Кудись дорога та веде.
І кожен камінь, яр, місточок –
То свідки драм, подій, звитяг.
У Сумщини синів і дочок
Було славетних за життя.
На Сумщині рожеві ранки,
Це різнотрав’я у росі.
Степів барвисті вишиванки,
Солодкий дух тамтешніх сіл.
І не одні сходив скандалі,
І перетнув він котру вісь
А в будні – тиснув на педалі –
Доріг володар і коліс.
За компасом… стежок багато,
І всі тримаються за дім.
Але найліпший навігатор –
То серце з компасом своїм.
Той компас правильно виводив,
Де треба помочі в ту мить.
Той компас знав дороги й броди,
І що, кому і де болить.
Хоч він не воїн – перевізник,
Та взявши саморобний щит,
(Все хвилювався, що запізно)
Поїхав… досі те щемить
Прощання поспіхом. Поглянув,
Казав: приїду за два дні!
І поколовся льоду глянець,
А всі дерева – в сивині.
Не знав дороги до Майдану,
Йшов пішки – як тоді, в степах.
Льодяник срібний в небі танув,
І Київ димом весь пропах.
Вело, напевно, серце щире,
У саму гущу, де вогні.
А компас вже вказав у вирій…
Казав: “Приїду за два дні”…
Здригнулися поля магнітні,
Де слід в засніженій траві.
І вкажуть компаси новітні
Нову дорогу в дні нові…
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
