Квітковий годинник

О Луцький замок! О краса і сила,
Історії скарби, її могуть.
Циганка хлопця раптом зупинила:
“Ти бережи себе, дитино, тебе вб’ють!”

Та хто зважає на застерігання, –
Он піст мине – й одружиться, мабуть.
Батьки, футбол, вітчизна і …кохання, –
У цьому все: життя глибинна суть.

А світ такий прекрасний і великий,
І вибір наш – то європейський шлях,
Щоб із містами світу і Олика
Упевнено вперед, у ногу йшла.

Такий Іванко! Ще прожив так мало,
А воля вже у нього – наче сталь.
“Бандерівець?”- якось його спитали.
“Бандерівець, та тільки не москаль!”

І мова – то не забавка дитяча:
Погрався – і вже іншої кортить.
За неї скільки українців страчено,
А скільки подалися у світи!

Спиняв слова нечемні і зухвалі,
Усмішки ніс між люди оберіг.
А як вогні Майдану запалали –
Зібрався теж – інакше він не міг.

Хто ж, як не медик, має в гущі бути?
Хто, як не ми? Не зараз, то коли?
Він бачив, що вже тут новітні Крути..,
Циганко, може, вперше помились?!

Не знала мати, думала – на парах!
Відмітили в журналі: де ж це він?
А вже понад Майданом чорні хмари
І б’є на сполох, не вгаває дзвін.

Припала мати до екрану зранку,
Слова циганки зринули з глибин.
А на екрані – он її Іванко!..
На голому асфальті. Рідний син!

В годинника тяжка, мабуть, робота,
Йти далі, переживши молодих…
Він обіцяв приїхати в суботу,
І повернувсь. Героєм. Назавжди.

Годинник навесні вберуть у квіти,
Придумають якийсь новий дизайн.
Проб’є годинник для усього світу,
І з циферблату скотиться сльоза.

І буде сонце малювати обрій
І міст Закоханих, що ніби вхід у грот.
“Все буде добре, – говорив, все буде добре,
Бо ми є нація … бо ми – один народ!”

Повідомити про помилку