З кулею в серці

“Коридор!” – кричали побратими!
І несли з щитами й на щитах.
Розповзалась плямами рудими
Близькість смерті. Хто уже в літах,

Хто ще юний. З обладунків – каски,
Дон Кіхоти. Київ чи Ла Манч?
“Розступіться, людоньки, будь ласка!
Тут тяжкий!” – ледь стримували плач.

Стрепенувся хлопець: “То ж мій батько! ”
Захитавсь Будинок профспілок .
А на грудях розповзалась латка
Й витікало сонячне тепло.

“Буду тебе, сину, захищати”, –
Все казав, бо син тут день і ніч.
Може, тут історії початок,
Вирішальна мить усіх сторіч.

Мирний був – який із нього воїн?
Майстер – справжній, до всього мастак.
Він душі великої й простої,
Тож не всидів, як народ повстав.

Кажуть люди, золоті мав руки,
Збудував і дім – живи й радій.
І за що такі судились муки:
Куля в серці і бинти руді?..

Київ! Любе місто, світле, рідне.
Голубів замріяний політ.
Хай же знають: не відняти гідність,
Не для куль Кульчицькі на землі.

Діти і онуки – птахи ранні,
Промінь теплий в серці бережуть.
Син устиг сказати на Майдані:
“Я тобою, батьку мій, горджусь!”

Повідомити про помилку