Автограф

Проста селянська дерев’яна хата,
Переселенці вкотре вкорінились.
Той вічний біль, той український фатум,
Та десь беруться воля, віра, сила.

Немов усе, як і в людей. Одначе
Нестатки гнали знов на заробітки.
Та ще, буває, чорний ворон кряче.
І лихоліть кудись зникають свідки…

Родина чесна – все у них в порядку
Дітей привчили також до роботи.
І будуть завжди вдячними нащадки,
Що виховали сина патріотом…

…У кожного своя велика пристрасть –
Свої уподобання і закони.
Три тисячі – не тридцять, і не триста
Автографів відомих чемпіонів, –

То теж невтомна праця, одержимість,
Любов до спорту і велика шана,
До тих, хто присвятив життя екстриму,
Хто знає вартість першості в змаганнях.

Рекордів безліч є не тільки в спорті.
Людина демонструє велич, силу!
Які були безмежно люди горді,
Коли ланцюг єднання утворили!

Усі оті герої безіменні,
Що в День соборності взялись за руки.
А мати шила цілу ніч знамена,
Щоб майоріли, стверджуючи злуку.

Мороз січневий, думка благовісна!
На плечі з неба сіялося дрібно.
За вірою, професією різні –
Та кожен в ланцюгу такий потрібний!

Для нього те святе «Вставай, повстанче!”,
А в мирні дні – то слава олімпійська!
І він медаль Хуана Самаранча,
З собою на Майдан узяв. А військо,

ота беззбройна самооборона –
То мов козацький кіш. То побратими.
Сузір’їв стигли виноградні грона,
Кривавивсь обрій винами густими.

А як спитали, чи він був готовий
Життя віддати в цім протистоянні,
То голову схилив, нахмурив брови.
“А як інакше?” – мовив без вагання.

І знов ланцюг від Заходу до Сходу,
І майорять нев’янучі знамена.
Він українець, він завжди з народом,
Не чемпіон, хай просто безіменний.

Все буде добре, вірив він, все буде добре,
Ми станемо щасливими у світі.
І кров’ю написав він нам автограф
На чорному холодному граніті.

Повідомити про помилку