Сергієнко Василь Миколайович
Василь Сергієнко: Життєпис
Василь Сергієнко народився на Черкащині. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка на факультеті журналістики. По закінченні навчання працював журналістом в обласних газетах Черкащини. Згодом продовжив займатись своєю журналістською діяльністю в місті Запоріжжі — був кореспондентом газети “Запорізька правда”. Саме в цьому обласному центрі він прожив значну частину свого життя. З 2009 року його новим місцем проживання стало місто Корсунь-Шевченківський Черкаської області, де він і проживав до останнього часу.
Але не лише на Черкащині та в Запоріжжі знали Василя Сергієнка, свої журналістські статті він писав і для київських видань. В останні роки свого життя працював у газеті “Надросся”. Також займався науковою діяльністю: був автором ряду наукових праць в галузі соціології, готувався захистити кандидатську дисертацію. А ще любив вилити свою душу у віршованих рядках власних поезій.
Як і кожен справжній українець, він любив Україну, цікавився її історією, народними звичаями. В суспільному житті був активним громадським діячем. З 90-х років минулого століття він – член Української республіканської партії, обирався до складу центральної контрольно-ревізійної комісії партії, очолював місцевий осередок УРП. Василь Сергієнко завжди брав активну участь в усіх народних зібраннях. Тому, коли взимку 2013-2014 років відбувалась Революція гідності, він неодноразово їздив на Майдан Незалежності в Києві, щоб стати безпосереднім учасником цих змагань українців за волю і кращу долю для власної країни.
Обставини загибелі Героя
4 квітня 2014 року Василь Сергієнко у домашній одежі вийшов у двір власного будинку у місті Корсунь-Шевченківському, щоб закрити хвіртку в огорожі. В цей час троє невідомих осіб напали на нього. Вони жорстоко побили Василя, а потім заштовхали у свій автомобіль та вивезли у невідомому напрямку. Тіло чоловіка знайшли хлопці з місцевої самооборони в обідню пору наступного дня за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі: вони відшукали місце, яке було схоже на свіжовикопану яму, прикидану сміттям. Спостерігались ознаки того, що яму викопали заздалегідь, оскільки свіжа мокра земля була перемішана із сухою. Очевидно, що зловмисники спланували та готувались до цього злочину.
Після прибуття черкаських криміналістів, почали розкопувати це місце. На дні ями лежало тіло Василя Сергієнка, яке вбивці вкинули туди обличчям донизу. На руках чоловіка були наручники, а саме тіло загиблого містило сліди страшних катувань: нелюди повністю розбили йому голову, перебили коліна, завдали численних ножових поранень в область нирок та в серце, а на завершення свого звірства злочинці перерізали йому шию спереду та з боку потилиці. У цій страшній могилі було дуже багато крові загиблого, що свідчило про те, що сюди чоловіка привезли ще живим, а добивали його вже тут на місці. Це було жахливе видовище – тіло закатованого чоловіка скоріш нагадувало якесь суцільне місиво, аніж тіло людини.
Оскільки, окрім іншої суспільно-громадської та професійної діяльності, Василь Сергієнко ще був заступником голови Народної Ради Корсунщини, активісти місцевої самооборони не мали сумніву, що це звіряче вбивство було скоєно суто з політичних мотивів та було безпосередньо пов’язане з громадською діяльністю чоловіка. Було очевидно, що такий страшний злочин вчинили з метою залякування інших активних громадян міста, щоб позбавити їх бажання надалі контролювати та чинити тиск на стару наскрізь корумповану владу.
Прощання з Василем Сергієнком
Поховали Героя у місті Корсунь-Шевченківському Черкаської області.
Василю Сергієнку було 57 років…
Нагороди та відзнаки
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Василю Сергієнку було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
