Шимко Максим Миколайович

21 жовтня 1979 — 20 лютого 2014
Шимко Максим Миколайович

Максим Шимко. Короткий життєпис.

Максим Шимко проживав у місті Вінниці. Від природи він був спокійною, дуже доброю і чуйною людиною з відкритою душею й таким же відкритим і щирим серцем. Був гарним сином для своєї мами і хорошим другом для своїх товаришів, яких у нього було багато. Такі поняття, як честь і справедливість, йому ніколи не були пустим звуком, бо мали для нього особливе значення. Максим був лицарем в душі і по життю, завжди готовим прийти на допомогу не тільки рідним та друзям, але й цілком не знайомим йому людям. Життя юного Максима склалось так, що в дев’ятому класі йому довелось піти працювати, тому шкільний атестат він отримав пізніше від своїх однолітків. Він змінив багато робітничих професій – був і слюсарем, і фрезерувальником, і ковалем, і гравірувальником. Згодом ці професійні навички гармонійно поєдналися із його захопленням історичним минулим. А пробудилось це захоплення у Максима ще в дитинстві тоді, коли він вперше побував у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Хлопець приніс туди знайденого десь пістолета часів Другої світової війни. Відтоді стародавня історія стала невід’ємною частиною його життя.

Максим не просто цікавився подіями давно минулих часів, він у прямому значенні жив цією історією. Хлопець став учасником клубу історичної реконструкції “Білий Вовк”. Часто власноруч виготовляв реконструкторський одяг собі і друзям, а ковальські навички стали в нагоді, коли вони разом зі своїм побратимом-ковалем вирішили зробити справжню козацьку гармату. Захоплення Максима не оминули і його рідних – молодший брат закохався в епоху Київської Русі, а мама допомагала синові шити середньовічний одяг. Хлопець дуже органічно виглядав в цих льняних сорочках із духом середньовіччя в крої. В цьому вбранні він часто приймав участь у різноманітних фестивалях древньої історичної тематики. Останні п’ять років вони із друзями із ’’Білого вовка’’ не пропускали жодної історичної реконструкцій в старовинному замку Білий Лебідь в селі Меджибожі Хмельницької області. Максим навіть спеціально просився пожити у сторожовій вежі замку, щоб повністю зануритися в атмосферу тієї давньої епохи.

Максима дуже захоплювали стародавні вікінги з їхнім безстрашним духом та волею до перемоги. Маючи чудову пам’ять, він знав багато різноманітних міфів, легенд та скандинавських саг про давніх воїнів і міг довго-довго розповідати їх іншим, за що друзі і просто знайомі називали його “істориком”. Відчувалось, що і в звичайному житті Максим слідував по шляху цих воїнів із минулого і, як справжній вікінг, готовий був померти із зброєю в руках. Він часто казав, що ’’людина мусить залишити пам’ять на землі, я не буду помирати старим на дивані, а загину в бою і мене на щиті принесуть’’.

Максим завжди мав чітку громадянську позицію, був справжнім патріотом України, завжди бажав бачити її вільною і незалежною країною. Тому ще в 2004 році став учасником Помаранчевої революції, потім був спостерігачем під час виборчих кампаній в країні, учасником податкового та мовного Майданів. А ще хлопець цікавився становленням та розвитком козацького руху. За заслуги перед Українським козацтвом у справі захисту незалежності, територіальної цілісності, обороноздатності, безпеки України, у справі патріотичного виховання молоді йому було присвоєно звання старшого козака. Коли розпочався Євромайдан, хлопець став до лав 4-ї козацької сотні самооборони, був прапороносцем. Всього Максим Шимко приїздив на Майдан тричі. Востаннє поїхав 18 лютого, не сказавши про це рідним. ’’За Україну!!!!! Всі хто може, їдьте в Київ!!!!!’’ – це останній запис, який залишив на своїй сторінці в соцмережі чоловік. Ранком 20 лютого він був убитий пострілом снайпера, коли допомагав рятувати та виносити поранених на вулиці Інститутській. В кишені вбитого чоловіка тоді не знайшли документів, але виявили білет на потяг до Вінниці. Але цим потягом йому вже не судилось повернутись додому…

Як розповів брат Павло, Максим вірив в те, що хоробрі скандинавські воїни, полеглі в бою, знаходять вічне життя в небесному раю – Вальхаллі. Ховали Максима як лицаря – в труну поклали шолом, меч, щит, предмети історичного одягу. А ще побратими-козаки поклали йому прапор України, який він, як прапороносець козацької сотні, носив під час Майдану. В рідній Вінниці похорони тривали сім годин. Провести в останню путь Максима прийшло кілька тисяч вінничан. Друзі бажали йому солодкого меду в Вальхаллі і вічного бою. В цей день на небі стало на одно янгола більше! ГОСПОДЬ в небесну варту забирає найкращих – лиш тих, хто зрадити народ свій не зумів і тих, з ким розлучатися НАЙВАЖЧЕ! Саме одним з таких небесних вартових і став Максим…

Поховали Героя на міському кладовищі в місті Вінниці. Залишив батьків та молодшого брата Павла.

Максимові Шимку було 34 роки…

Нагороди та відзнаки

Золота Зірка Героя України

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Шимку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Медаль за жертовність і любов до України

5 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Фільм про Максима Шимка.

Світлини з Максимом Шимком

Google+