Мене дух правди кликав у столицю

Опубліковано в Присвята | Позначено: ,

Мене дух правди кликав у столицю

Мене дух правди кликав у столицю,
Я рвався кожен день, як птах щораз,
Щоб захистити рідний край, світлицю
І небо синє в неспокійний час.

Боровсь за мир і спокій в Україні.
Сила ворожа в наступи ішла
І люди падали від куль, невинні.
Тяжка недоля горе принесла.

Я став у бій без зброї, за Вітчизну,
Один лиш прапор й палиця в руках.
Я відбивавсь, щоб брат мій не загинув
З молитвою у серці й на устах.

Куля бандитська в груди поранила,
Я впав на землю – був іще живим,
Та біль, мов жар – все тіло оповила.
А жити хотілось, під небом святим…

І рятували лікарі найкращі,
Вливали кров мені брати, сини,
Сили здавали – це було найважче.
Я розумів – боролися вони.

І навіть руку стріляну спасали,
Надія ще жевріла на життя.
Сестра мене ще духом піднімала
І вірила – прийде моя весна.

На жаль, чорна година не барилась –
І села облетіла і міста,
А мати чайкою угору билась,
Мов рання хвиля сивого Дніпра.

Героєм став із «Сотнею» у небі,
Герої не вмирають, а живуть!
Життя віддав за мене і за тебе,
За України – світлу і щасливу путь!

Автор: Анна Синицька

Присвячене Роману Сенику

Споріднені та схожі сторінки:

Прапороносець - Не їдь туди, нехай якось без тебе… Я бачила в новинах: Київ у вогні. - Не можу, мамо. Прапор аж до неба Підніму на своїй знедоленій землі. ...
Першому з Небесної Сотні Ти бачиш, Сергію, світає, Майдан прокидається вже. Чи встиг долетіть ти до раю, Де війн не буває й пожеж? Бо тут у нас пекло, Серьожо, Б’ют...
Мы его называли Птицей Мы его называли Птицей, Потому что такой человек, Он ведь мог на деревьях гнездиться, Там прожить то ли день, то ли век… Он мог просто в гор...
Google+