Хананаміті

Білий голуб присів на камінь,
Де стелилась хананаміті.
Між планетами, між містами,
Білий ангел, дорога квітів.

Жив у тиші, а в серці звуки
Розросталися в сто мелодій.
Він не чув, але то не мука,
Серцем чути – то нагорода.

А красиво слова сплітались –
І вже вірші лягли рядками…
Та бруківку жбурляв найдалі,
Натренованими руками.

А пісні? То все буде потім,
А дзюдо? Будуть ще медалі.
Перемоги – із кров’ю й потом,
Адже гарту потрібно сталі.

Жив Майданом – тут честь і гідність!
А терпіння в людей – на грані!
А щоби не тривожились рідні,
Запевняв, що на тренуваннях.

Чесний спорт – і бої без правил.
Тут зійшлися – на силу сила,
Здобувається важко право!
Раптом вибух – і хвиля вкрила…

Ті, що вийшли живими з бою,
Все шукали того сміливця,
Що десяток закрив собою!
Та мовчала сумна столиця…

У Михайлівському соборі
Найлункіша стояла тиша.
Божа Мати втішала в горі:
Він у Небі пісні вже пише!

А коли побратими з болем
Принесуть на те місце квіти,
Прилетить раптом білий голуб,
Білий ангел, “хананаміті”.

Він це слово любив найбільше,
Справжня музика в ньому, ніжність.
І нові хтось напише вірші,
Будуть справи нові, успішні.

А той голуб понад майданом
Все кружляє – зрослося крильце.
Він назавжди, навіки з нами,
Мир віщує новій столиці.

Повідомити про помилку