Друг Крук

У Ворона чорні крила,
А кров червона у Ворона!
У прапорі – стільки сили,
Коли він червоно-чорний.

Блискуча рілля з-під плуга
І кров у пелюстках маків.
Там темна мільйонів туга
І голоду чорні знаки.

УПА там сліди криваві
Криївок вологий подих.
У прапорі – наша слава
І пам’ять гірка народу.

Друг Крук не ховався за спини,
У нього в душі – скрижалі,
Бо душу пекли світлини
Із давніх газет, журналів.

Де тисячі у катівнях
Пізнали принади “раю”,
Пекельна страшна Биківня, –
Трагедія нашого краю.

Казали йому: облиш-но,
Он молодь біжить на танці!
А хлопця тягнуло в гори,
Пройтися слідами повстанців.

Хоча б зачерпнути пригорщу
Отого великого духу!
А світ – це борня й інтриги,
Це сотня пожеж роздмуханих!

Йому не давали спати
Героїв забутих скити.
Як солодко, як над плато
Прапор жовто- блакитніє.

Він знав, що покірність, острах
Можна вибити клином.
Тому був постійним гостем,
Де гори і полонини.

Родину його по світу
Погнала нужда одвічна.
А Круку – щоб вільний вітер,
Та мрія й рюкзак заплічний.

Майдан – то його епоха,
То мрія про світлі зміни.
Він може й боявся… Трохи…
Та в Крука душа орлина.

З благеньким щитом, а воїн,
В тонкому бронежилеті,
Залишиться тільки спомин
І усмішка на портреті.

Він вмовк, та слова не вмовкли –
Вершина життєвої суті:
“Краще померти вовком
Ніж псом у світі бути!”

Повідомити про помилку