Хто сильніший?
Колись давно, ще до подій в столиці,
Серед казок і затишних світлин,
“А хто сильніший – вовк чи, все ж, лисиця?” –
Запитував маленький іще син.
Йому хотілось бути сильним, першим,
Щоб захистити, коли прийде час!
І казку героїчну він завершив,
Щоб шлях новий для багатьох почавсь.
Мчать поїзди. Як вулики – вокзали,
І часом не замислюєшся ти,
Хто укладав важкі бетонні шпали,
Хто ремонтує колії й мости.
Хто перевірить, чи усе спокійно,
Хто день і ніч координує рух.
Є люди непомітні, наче тіні,
Та завжди є між чорно-білих смуг.
На залізниці треба бути вмілим,
Найменша хиба – то чекай біди.
Дивись: півдня – і зроблене вже діло,
Найпершим бути праглося завжди.
Коли сестричка поралась в городі,
То зупиняв: “Ану, давай-но я!”
Таких завжди любили у народі,
Бо знали, що підтримка то й твоя.
А про Майдан мовчав, не знали вдома,
Що там чергує на передовій,
І не зважав на холод та на втому,
І серед сотні Барської він свій.
Десь потяги далекі озивались,
Де шпали уляглися, мов літа.
Тоді гули, як вулики, вокзали,
А хтось у небеса уже злітав.
Відплакали дощі, минають зими,
І на церквах позеленіла мідь,
І запитання вогник незгасимий:
А хто сильніший – веприк чи ведмідь?
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
