Небо Мінуса

У гармошці жила душа,
У гітарі, і в піаніно,
Мов маленьке тремка пташа:
Що пір’їнка – новий відтінок.

Відкривала вона не всім
Неповторну свою палітру,
Поставала в усій красі
Тим, хто чув голос неба й вітру,

Голос тиші до хрипоти,
Солов’я, що вмирав з любові,
Хто собою усім світив,
І піснями, і щирим словом.

Хлопець брав інструмент до рук –
І душа озивалась миттю.
І народжувався не звук,
А пісні, про усе на світі.

Мріяв він: у його творінь
Буде гарна, щаслива доля.
Тільки чорна зловісна тінь
Вже повзла поза видноколом.

Хлопець ще із дитячих літ
За команду стояв горою.
До футбольних летів воріт,
Захищав, захопившись грою.

І його молодий рок-гурт
Руйнував і бар’єри, й стіни.
Тільки воля, життя без пут!
Щастя плюс, коли “Небо Мінуса”.

Не боявся! Хоч там – Донбас!
Патріотом там бути непросто,
Та об’єднує боротьба,
Сильних духом із Краматорська.

І коли б’є на сполох дзвін –
Не до співів і не до танців.
Каже мати: напевно, він
Народився у вишиванці.

Вже втомили оті катки,
Що душили свободу й право!
Він до Києва взяв квитки:
Почекає нова гітара!

А вже там всі були міста,
Все везли: їжу, одяг, пледи…
На Майдані він іншим став,
Навіть зачіска – оселедець…

І суворішали пісні,
І кричали про Україну!
Мерзли руки, і падав сніг,
І темніли душі пір’їни!

Його голос і там будив,
Щоб стояла на смерть столиця!
Оберіг тільки від біди –
Вишиванка із Зарваниці…

…У гітарі жила душа,
У гармошці і піаніно.
Він творити так поспішав,
Прагнув сонця у “Небі Мінуса”.

Побратими. Немов війна!
Тіні снайперів лиховісні.
І здригнеться тонка струна,
Бо прошили ті кулі пісню…

І так хочеться доброти,
Щоб настали хороші зміни,
Світлий промінь щоб освітив
Вічність Сотні і Небо Мінуса.

Повідомити про помилку