Талісман

Ще нам, моряче, поки не до рому.
Ялинка – щогла з сотнею вітрил!
Здавалось, ну куди ж ото старому,
Чи вистачить тут вистояти сил?

Та моряки – то люди витривалі,
Вони шалені бачили шторми.
Його тут талісманом називали
У дні тієї лютої зими.

Мов буревісник. Крила в нього сизі,
А там пірати – їхня мати – ніч.
Бурульки виростали на карнизах,
І мерз Майдан, оця новітня Січ.

Щодня приходив, наче на роботу:
Такі літа – куди вже за штурвал.
Та був він просто справжнім патріотом,
Що бачив у житті дев’ятий вал,

Що вижив, коли голод смертю дихав,
Підводив синім очі дітворі,
Він пережив окупаційне лихо,
Фашистів чи не в кожному дворі.

Йому не страшно. Він життям навчений!
Від долі ж не сховатися ніде.
Та все ж поклав він паспорт до кишені.
Напевно, знав, на що тепер іде.

Доводилося часто обирати:
Життєвий вибір іноді складний:
Санкт-Петербург чи Україна-мати?
І чи поїдуть рідні разом з ним?

Своя земля – то корінь і основа,
Історії у нас такі витки,
Така дорога іноді тернова,
Що рвалися родини на шматки.

А тут же – бджоли! Де такі у світі,
А пасічники всі були в роду!
Чи є що ліпше, ніж ці бджоли й квіти,
Коли й душа купається в меду?

Та й він утрапив у столітні жорна,
Сини – по різні боки барикад.
Якщо кому на біле скажуть “чорне”,
У Києві бандерівців шука.

Він знає добре, як гірчать утрати..
Він воїн. Склав присягу недарма.
Як Гімн лунає – буде й він співати,
Іти на штурм – він разом з усіма.

Хіба ж старого битимуть наосліп?
Хіба ж у кого здійметься рука?
Та йшли назустріч, сильні і дорослі…
І смак солоний сильного кийка!

У корабля все море – то адреса,
Чи то на риф утрапили ми десь?
Він не дожив таки до світлих весен,
Його вітрила в безмірі Небес.

Повідомити про помилку