Козачата

Ми здолаємо все гуртом.
Разом ми непоборна сила.
Всі тоді «Як не я, то хто?”,
На Майдан ідучи, говорили…

Повно гнізд у Дніпрових плавнях,
Журавлям любий дух болотний.
А козацькі нащадки славні
На майдани скликають сотні.

Запоріжжя гуде, як вулик,
Кров козацька б’є люто в скроні.
Катерину ще не забули,
Можновладців високих тронів,

Хто боявся, щоб дика сила
Та не вирвалася зі степу.
Січ колись у крові втопили,
Нав’язавши кріпацтво й «скрепи”.

Біла смужка та чорна смужка, –
А вже та – розрослася в смугу
Розродилась земля «тітушками»,
Що забули козацьке «Пугу!».

Та народ, що таку мав вольницю,
Не одягне повік кайдани.
На дорогах – і не протовпиться –
Вирушають автомайдани.

І такою завзятою силою
Були люди безмежно горді,
І летіли, немов на крилах,
Посланці до аеропорту,

До в’язниці комусь на поміч:
Де займається – зразу гасять.
Чи ж то думалося про втому,
Коли буря така знялася…

Посипати голову попелом,
Урости у землю корінням.
То не «привиди Севастополя»-
То диявола темні тіні.

Пройнялося усе тривогою
Небезпека читала звіром,
Край старої, як світ, дороги
Десь машина в степу горіла!

Чорне згарище сніг притрушує,
Та козак не буває самотній.
Бо вже скоро з Майдану рушить
За ним в небо козацька сотня.

Він ні в кого не просить милості,
Він стоятиме там на чатах.
І він знає, що в нього виростуть
Волелюбні його козачата.

І проклюнуться журавлята,
Зупинити життя не можна.
Він стоятиме там на чатах,
Щоб був спокій на Запорожжі.

Повідомити про помилку