Син льотчика

Якщо є льотчик у котрій родині,
То всі хвилини зіткані з тривог.
Літак – маленька цятки на картині,
І тільки думка: “Хай боронить Бог!”

Якщо в котрій родині – офіцери,
То зроду діти знають слово “честь”.
У небесах мільйон доріг – артерій,
І тисячі прозорих перехресть.

І там людина невимовно горда:
Володар кнопок, схем, володар крил,
Рев двигуна – то золоті акорди,
Де струшують громи космічний пил.

У небі спокій. Сонце і безмежжя,
І десь внизу шаленство диких гроз.
Серед людей людина обережна:
Там рукотворних тисячі загроз.

Є випадковість. Є напевно, фатум.
Стихії, що полюють на живе!
Є мить, про неї люди кажуть “Раптом”.
І є події, модно так – “івент”.

Стихія – з нею можна б і змиритись,
Прийняти силу. Що ж, ми всі – слабкі.
Але отак – замислити і вбити,
То вибір звірів, а не вояків.

Вбиває атом. Ворог невидимий,
Вбиває горе й чорна самота.
Там, на Майдані, за стіною диму,
Стояли юні зовсім і в літах,

Стояли маркетологи й актори
Студенти, хлібороби й лікарі.
А коли Гімн співали люди хором,
Здригались перехрестя угорі.

Уже батьки за обрієм. Нікому
Не скаржився, він витримав біду.
Син льотчика! Не всидіти удома,
Коли там беркут суне по льоду.

Коли удари сиплються на плечі
І кров гаряча скапує на брук.
Бабуся з дідусем… У тихий вечір
Хай би не вкралась тінь гірких розлук.

Він їм казав, що тільки струс, дрібниці…
Що підлікують – і приїде – ждіть.
Та вже була нажахана столиця,
І десь пощезли злякані вожді.

У льотчиків сини також сміливці.
Вони стоять за гідність і за честь.
І рушив він із перехресть столиці,
У вічність до космічних перехресть.

Повідомити про помилку