Орлина порода

Опубліковано в Проза і поезія | Позначено: ,

Орлина порода

Присвята Віктору Орленку

Дається взнаки в бойовищах орлина порода,
Вже небо Афгану його перевірило міць.
Він вижив, напевно, тоді, щоб тепер для народу
Беріг рідну мову, і землю, і сяйво дзвіниць.

Тоді було гірко, та поруч були побратими.
Чужі були скелі, чужою була і війна.
Але Україна дорогами йтиме крутими,
Карбуючи витязів славних нові імена.

Він вижив. І бачить, що й син має вдачу орлину.
І донька… Чи втримає? Рушили втрьох на Майдан.
Він з досвіду знає, що клин вибивають лиш клином,
Він бачив, яка ж то усіх оточила біда.

Тривожився: наступ за наступом, лють у зіницях.
Назватися Беркутом – то ще не стати орлом.
Не спала, горіла, просякнута димом столиця,
І син там попереду… Хоч затулити б крилом…

А поруч граната, і вибух – і вдарила хвиля,
Він кинувся: “Сину!” – та куля вп’ялася лиха.
Орлине гніздо – на вітрах, непростий кожен виліт,
А тут він, знесилений, тихо на камінь лягав.

“Він сильний… Міцний… Син схилився… Живий!.. Все позаду!..
Болить голова… То дарма… Чи ж вона іще є?»
І сяє он місяць, мов яблуко з рідного саду…
Він бачить іще, й побратимів, іще впізнає…

А потім – лиш морок. І зір не рятує орлиний.
Осколки від кулі угризлися в мозок навік.
І поруч дружина, кохана, єдина дружина.
“Який же для неї тепер уже я чоловік?..”

Вони не здавалися! Та ж не дай Боже нікому!
А скільки було від людей і підтримки, й тепла!
Хіба ж уживеться у тілі могутньому кома,
Коли там у грудях нескорене серце орла?

Дружина його доглядала, вкриваючи пледом, –
Медсестри не звиклі іще до війни і до ран.
Йому ж усе марились гори, лихі моджахеди,
Ніяк він збагнути не міг: чи Афган, чи Майдан.

Поїздка до клініки. Добрих людей не бракує.
Але у Німеччині, певно, не знали про те,
Що вдача орлина, без сумніву, краще лікує,
Ніж навіть найкращі усі на землі “Шаріте”.

Він вижив. І він переміг. Хоч пройшов через терни.
І крила на мить розпростер понад плином ріки.
На жаль, не буває з високого Неба повернень,
Та вічність буває. Безсмертя на довгі роки.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Споріднені сторінки:

Отаман Присвята Олександру Бадері А було Водохреще в отамана путнє, Бо кийки на спині будуть незабутні. Він бродив між куренів, затишних наметів, Бу...
Від Золотих воріт Присвята Сергію Шаповалу Буває, що проляже шлях терновий Від Золотих воріт до райських брам... Над Оболонню барви світанкові І береги - відкри...
Талісман Присвята Івану Наконечному Ще нам, моряче, поки не до рому. Ялинка - щогла з сотнею вітрил! Здавалось, ну куди ж ото старому, Чи вистачить тут...
Кров – не вино Присвята Зурабу Хурції Кров - не вино. Вона не переграє, Її не в щасті пробують на міць. Вона шумить, якщо у ріднім краї Кайдани одягають сил...
Про тих, хто віддає Присвята Віктору Прохорчуку У Хорошеві люди хороші, Тут минають години і дні. Не піднімеш майдани за гроші, Бо народ підіймає лиш гнів! Від...

Помітили помилку в тексті? Будь ласка, повідомте про це! Просто виділіть фрагмент із помилкою та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Google+